Роксолана Мережко
Росія — це суцільний дурдом, вважає боєць Російського добровольчого корпусу з позивним «Карел». У розмові він розповів про дитинство в родині полковника МВС росії, перші політичні сумніви, участь у протестах і переїзд до Казахстану. Згодом чоловік вирішив приїхати в Україну та долучитися до РДК, щоб зі зброєю в руках протистояти режиму володимира путіна.
Історія «Карела» показова тим, що він виріс у середовищі, тісно пов’язаному з російськими силовими структурами. Його батько був полковником МВС, працював у новосибірській мерії та брав участь у розгонах протестних акцій. Водночас сам боєць стверджує, що батько залишався для нього хорошою людиною, хоча його професійний вибір і політичні погляди син не поділяв.
За словами військового, батько хотів, щоб він продовжив родинну традицію: здобув вищу юридичну освіту, вступив до силових структур або пішов служити у спецпідрозділ. Однак «Карел» не бачив себе в системі, побудованій на підпорядкуванні та страху. Він обрав підприємництво, через що на певний час навіть припинив спілкування з батьком.
Від протестів у росії до рішення виїхати з країни
Політичні погляди «Карела» почали формуватися ще в підлітковому віці. Він згадує, що дивився відео про Україну, російську опозицію та діяльність Олексія Навального. Поступово юнак почав цікавитися тим, що відбувається в його країні, і намагався самостійно розібратися в державній пропаганді.
У 2019–2022 роках він кілька разів виходив на мирні акції протесту. За його словами, такі заходи в росії були беззубими та швидко придушувалися поліцією. Учасників могли бити, затримувати або залякувати. «Карел» говорить, що тоді ще не усвідомлював повною мірою, наскільки масштабною є система контролю над громадянами.
Окреме місце у спогадах бійця посідає ставлення росіян до України. Він зазначає, що в його родині Крим після окупації 2014 року сприймали як «повернення» російської території. Подібні погляди, за його словами, були поширеними не лише в його оточенні, а й у багатьох регіонах росії.
Водночас люди, які підтримували імперські наративи, часто ніколи не бували в Україні та мало знали про її суспільство. Україну вони сприймали не як незалежну державу, а як частину власної сфери впливу. «Карел» називає це наслідком багаторічної пропаганди, яка переконує росіян у праві керувати сусідніми народами.
Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року чоловік пережив шок і почав замислюватися про виїзд. Спочатку він намагався зосередитися на роботі та відкрив невелике харчове виробництво. Проте відсторонитися від війни не вдалося. За його словами, у росії неможливо залишатися осторонь, адже війна постійно присутня в інформаційному просторі, розмовах людей і повсякденному житті.
Згодом «Карел» переїхав до Казахстану, де прожив близько двох років. Там він працював керуючим клубу єдиноборств і займався фізичною підготовкою. Однак внутрішнє відчуття відповідальності не зникало. Донатів на українські підрозділи йому здавалося недостатньо, тому він вирішив особисто приїхати в Україну.
Чому росіяни бояться протестувати та як «Карел» опинився в РДК
Боєць пояснює відсутність масштабних протестів у росії не підтримкою влади, а страхом. На його думку, російське суспільство десятиліттями привчали до думки, що будь-який спротив закінчиться кримінальною справою, обшуком або насильством з боку силовиків.
«Карел» називає сучасну Росію цифровим «ГУЛАГом». Він говорить про велику кількість камер спостереження, контроль у соціальних мережах і покарання за публічні висловлювання. Навіть людина, яка ніколи не брала участі в політиці, може боятися поліції та державних органів. Цей страх, за його словами, стає повсякденною звичкою.
Саме тому багато росіян не виходять на вулиці навіть тоді, коли не підтримують війну. Одні намагаються мовчати, інші виїжджають за кордон, а частина продовжує жити так, ніби нічого не відбувається. Водночас силові структури в росії залишаються одним із найпривабливіших варіантів кар’єри: вони гарантують зарплату, пенсію та недоторканність для тих, хто готовий служити системі.
До Російського добровольчого корпусу «Карел» вирішив приєднатися після тривалих роздумів. Він наголошує, що це не було спонтанним або суто емоційним рішенням. Чоловік хотів переконатися, що готовий до військової служби, ризику для життя та можливих наслідків для родини.
Вибір саме РДК він пояснює спільним походженням і досвідом. У підрозділі служать росіяни, які виросли в подібному середовищі та добре розуміють, від чого вони намагаються звільнити власну країну. За словами бійця, українці підтримують їх, але не можуть повністю відчути той страх і тиск, у якому росіяни жили роками.
Перед вступом до корпусу кандидатів перевіряють, зокрема за допомогою поліграфа. «Карел» зазначає, що його походження та родинні зв’язки із силовими структурами ретельно вивчали. Після перевірок він розпочав підготовку, а згодом взяв участь у бойових завданнях.
Бойовий досвід, ставлення до російських військових і бачення перемоги
Перший бойовий вихід «Карела» відбувся на Харківському напрямку. Група тривалий час добиралася до позиції, після чого опинилася під атаками дронів і гранатами. Вісім військових були змушені перебувати в тісному укритті, розрахованому на значно меншу кількість людей. У результаті бійці отримали контузії, але змогли повернутися.
Пізніше боєць виконував завдання на Запорізькому напрямку. Він розповідає про стрілецькі контакти, роботу під артилерійськими обстрілами та атаки FPV-дронів. У складі підрозділу «Карел» також брав участь у взятті полоненого російського військового. Нині він поєднує обов’язки штурмовика та бойового медика.
Війна проти російських військових для нього має особливий вимір. Він називає її громадянським протистоянням, у якому люди опинилися по різні боки через свої переконання. Російських солдатів «Карел» вважає не ідейними прихильниками війни, а переважно наляканими людьми, які опинилися в армії через гроші, тиск або відсутність вибору.
Водночас боєць не виправдовує тих, хто працює на російську військову машину. Працівники оборонних підприємств, оператори дронів, військові та силовики, які беруть участь в атаках на Україну, на його думку, несуть відповідальність за злочини. Він виступає за покарання та люстрацію причетних до репресій і війни.
Попри це, «Карел» розповідає, що деякі його знайомі в росії та інших країнах таємно підтримують РДК і переказують кошти. Частина з них працює в системі або має зв’язки із силовими структурами, однак не поділяє політику кремля. Вони не готові воювати, але можуть допомагати фінансово чи підтримувати бійців морально.
Боєць переконаний, що зміна лише одного керівника не зруйнує російську систему. Путін, на його думку, є наслідком, а не єдиною причиною проблем. Справжня основа режиму — страх, байдужість і готовність суспільства миритися з насильством заради особистого комфорту.
Говорячи про майбутнє росії, «Карел» не наполягає на її неминучому розпаді. Він вважає, що регіонам необхідно надати широку автономію, дозволити розвивати власні культури та мови. Водночас сам не впевнений, що зможе повернутися до Новосибірська: надто глибоким є розрив між його нинішніми переконаннями та реальністю російської держави.
Перемогою для себе він називає передусім збереження України як незалежної держави. Повернення всіх окупованих територій, покарання винних і трансформація росії можуть бути довгим процесом. Але найважливіше, на його думку, — вистояти у війні та не дозволити агресору знищити українську державність.
«Карел» зізнається, що не знає, чи доживе до завершення війни. Проте він готовий залишатися в строю стільки, скільки буде потрібно. Своє рішення воювати на боці України боєць сприймає як остаточний вибір і як відповідь на виховання батька: він справді пішов шляхом спецназу, але, як наголошує сам військовий, цього разу опинився на правильному боці історії.