Всеволод Чабанець
Внутрішні суперечності в адміністрації президента США Дональда Трампа можуть істотно впливати на підходи Вашингтона до війни росії проти України. Професор міжнародної політики Інституту Клінтона Університетського коледжу Дубліна Скотт Лукас вважає, що американська команда від самого початку не була єдиною у питаннях безпеки Європи, підтримки Києва та стримування кремля. За його словами, поруч із главою Білого дому опинилися політики, які не розглядають захист європейських союзників як один із ключових пріоритетів Сполучених Штатів.
Експерт звернув увагу, що серед таких діячів можна назвати віцепрезидента Джей Ді Венса та радника Стівена Міллера. Їхні публічні заяви та політичні підходи свідчать про бажання переглянути традиційну роль США у міжнародних справах. Замість довгострокового протистояння російській агресії вони, як зазначає професор, схильні робити ставку на швидке укладення домовленостей, навіть якщо це вимагатиме від України значних поступок.
Саме різне бачення зовнішньої політики, на думку Скотта Лукаса, і стало однією з причин розколу в команді Трампа. Частина посадовців прагне продемонструвати виборцям готовність дистанціюватися від затяжних міжнародних конфліктів. Інші представники американського державного апарату переконані, що поступки росії лише посилять її апетити та створять додаткові ризики для всієї Європи.
Хто в адміністрації США виступає проти поступок росії
Попри жорстку риторику окремих представників Білого дому, у ключових американських відомствах залишаються люди, які дотримуються традиційної стратегії стримування кремля. Йдеться про посадовців Державного департаменту, Міністерства фінансів, розвідувальних структур і командування Збройних сил США. Вони не обов’язково можуть відкрито сперечатися з президентом, однак продовжують відстоювати підхід, заснований на підтримці союзників та протидії російській експансії.
За словами професора, ці чиновники опинилися у складному становищі. З одного боку, вони зобов’язані виконувати рішення президента та не можуть публічно ставити під сумнів його політичний курс. З іншого – розуміють наслідки можливого послаблення тиску на Москву. Тому їхні позиції можуть проявлятися через витоки інформації, коментарі для журналістів і сигнали, які американські установи передають партнерам неофіційними каналами.
«Ми чекаємо, чи побачимо тих чиновників, які не згодні з тим, що Трамп зробив щодо дизельного палива, його погрозами усунути Зеленського та відмовою від України під час переговорів», – пояснив Скотт Лукас. На його думку, подібні розбіжності демонструють: американська політика щодо України не формується одним центром і не є повністю узгодженою.
Експерт наголошує, що для Києва така ситуація створює додаткову невизначеність. Українська влада змушена реагувати не лише на офіційні заяви президента США, а й на позиції різних груп усередині його адміністрації. Суперечливі сигнали ускладнюють переговори, роблять американські гарантії менш передбачуваними та можуть впливати на рішення європейських держав.
Позиція директора ЦРУ та сигнали для кремля
Водночас Скотт Лукас вважає, що говорити про повний контроль володимира путіна над американською адміністрацією було б неправильно. Як приклад він навів директора Центрального розвідувального управління Джона Реткліффа. Під час візиту до Москви очільник ЦРУ, за словами професора, передав російській стороні чіткий сигнал: кремль не може вважати себе переможцем у війні проти України.
Цей епізод важливий тим, що він демонструє відмінність між політичною риторикою та роботою державних інституцій. Публічні заяви окремих американських політиків можуть створювати враження готовності Вашингтона відмовитися від підтримки Києва. Однак розвідувальні та військові структури США продовжують оцінювати російську загрозу як довгострокову й таку, що не зникає через сам факт початку переговорів.
На думку професора, росія зацікавлена у зображенні Сполучених Штатів як країни, яка втратила інтерес до України та готова погодитися майже на будь-які умови заради швидкого завершення війни. Проте сигнали американських силових відомств свідчать про інше. Навіть якщо Вашингтон скорочує окремі формати допомоги або використовує їх як інструмент тиску на Київ, це не означає автоматичного переходу на бік Москви.
Водночас розділена позиція американської влади має практичні наслідки. Якщо різні відомства надсилають союзникам несумісні повідомлення, партнери не можуть чітко зрозуміти, якою буде політика США через кілька тижнів або місяців. Для України це особливо небезпечно, адже йдеться про постачання озброєння, обмін розвідувальними даними, фінансову підтримку та дипломатичний тиск на Росію.
Чому розкол у команді Трампа паралізує рішення щодо України
Скотт Лукас підкреслює, що внутрішній конфлікт у Вашингтоні не допомагає Україні отримати необхідну підтримку швидко. Коли прихильники різних стратегій блокують або переглядають рішення одне одного, державний механізм втрачає оперативність. У таких умовах навіть ті посадовці, які усвідомлюють небезпеку російської агресії, не завжди можуть реалізувати власне бачення.
«Розділена адміністрація – це адміністрація, яка фактично паралізована і не може надати те, що потрібно для допомоги Україні. Але це не означає, що адміністрація повністю в кишені у володимира путіна», – наголосив професор. Ця оцінка описує ситуацію як боротьбу між двома підходами, а не як однозначну капітуляцію американської політики перед вимогами кремля.
Один із підходів передбачає тиск насамперед на Київ. Його прихильники можуть вимагати від України поступок, посилювати економічний і політичний тиск, а також використовувати питання розвідданих чи енергетичної підтримки як важелі впливу. Для них головним результатом має стати швидке припинення бойових дій, навіть якщо умови домовленостей залишаться вигідними росії.
Інший підхід виходить із того, що тривалий мир неможливий без реального стримування Москви. Його прихильники вважають, що кремль може використати паузу для відновлення армії та підготовки до нового наступу. Саме тому вони наполягають на продовженні підтримки України, посиленні санкцій і збереженні єдності між США та європейськими державами.
Для Києва головним завданням у цій ситуації залишається пошук контактів із різними центрами впливу у США та донесення до них наслідків можливих рішень. Українська сторона зацікавлена в тому, щоб американські посадовці враховували не лише бажання якнайшвидше оголосити про завершення війни, а й реальні умови безпеки. Будь-яка домовленість, яка не передбачає надійних гарантій, може стати лише тимчасовою паузою.
Отже, розкол у команді Трампа не означає повної відмови Сполучених Штатів від протидії росії. Однак він робить американську політику непослідовною та менш передбачуваною. Поки одні чиновники намагаються змусити Україну погодитися на поступки, інші продовжують попереджати кремль про наслідки агресії. Саме ця боротьба, за оцінкою Скотта Лукаса, і перетворює адміністрацію на фактично паралізовану структуру, яка не здатна швидко надати Києву весь необхідний обсяг допомоги.