Ірма Шелест
Заступник керівника Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павло Латушко заявив, що самопроголошений президент Олександр Лукашенко побоюється можливих наслідків нових військових провокацій. За словами білоруського опозиціонера, режим у Мінську чудово розуміє: у разі прямої агресії або використання білоруської території для атак відповідь може бути спрямована не лише проти росії, а й проти військової інфраструктури Білорусі.
На думку Латушка, останні заяви Лукашенка про необхідність готуватися до несприятливих сценаріїв є не демонстрацією впевненості, а ознакою тривоги. Білоруський лідер намагається переконати суспільство та власне силове оточення, що контролює ситуацію, однак постійні перевірки бойової готовності свідчать про протилежне.
«Боїться таких заяв»: командувач НАТО з білоруським корінням звернувся до Лукашенка
Нещодавно Лукашенко провів нараду за підсумками перевірки бойової готовності внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ. Під час зустрічі він закликав силовиків бути готовими до різних варіантів розвитку подій, зокрема до тих, які влада називає несприятливими.
Подібна риторика звучить у Мінську регулярно. Влада Білорусі періодично оголошує про нові навчання, перевірки підрозділів, переміщення військової техніки та посилення охорони кордону. Офіційно це пояснюють необхідністю реагувати на зовнішні загрози. Водночас опозиція вважає, що таким способом режим намагається виправдати мілітаризацію країни й утримати силовиків у стані постійної мобілізації.
Павло Латушко переконаний, що Лукашенко особливо гостро реагує на заяви, у яких прямо згадуються можливі удари по військових об’єктах на білоруській території. Білоруський лідер роками намагався представляти свою державу як важливий військовий союзник росії, але водночас прагнув уникнути прямої участі білоруської армії у війні проти України.
За словами опозиціонера, саме в цьому полягає головна суперечність політики Мінська. З одного боку, Лукашенко дозволив російським військам використовувати білоруську територію, розміщувати там техніку та проводити спільні навчання. З іншого боку, він розуміє, що така залежність перетворює Білорусь на потенційну ціль у разі подальшого загострення між росією та країнами НАТО.
Які заяви могли налякати Мінськ
Ключовою причиною нової хвилі занепокоєння в білоруському керівництві стала заява представника командування НАТО Алексуса Гринкевича, який має білоруське коріння. Він походить із родини білоруських мігрантів, що наприкінці ХІХ століття залишили Мінськ і вирушили до Сполучених Штатів у пошуках кращого життя.
Гринкевич обійняв високу посаду в американському та натовському військовому командуванні у 2025 році. Його походження привернуло особливу увагу білоруської опозиції, адже нині військовослужбовець із родинним зв’язком із Білоруссю бере участь у формуванні безпекової політики щодо регіону Східної Європи.
Під час безпекового заходу у Варшаві представник НАТО наголосив, що у випадку агресивних дій проти однієї з держав Альянсу може бути задіяна стаття 5 Вашингтонського договору. Вона передбачає принцип колективної оборони: напад на одного союзника розглядається як напад на всіх.
Латушко стверджує, що Гринкевич також говорив про можливі законні військові цілі, які можуть бути використані для підтримки агресії. Йдеться про військові об’єкти в росії та Білорусі, якщо з їхньої території здійснюватимуться атаки або якщо вони забезпечуватимуть воєнні дії проти країн НАТО.
Серед потенційних напрямків, які можуть мати стратегічне значення, називають Калінінградську та Ленінградську області росії, а також військові об’єкти на території Білорусі. За переказом білоруського опозиціонера, у разі масштабної ескалації Альянс може застосовувати сучасні засоби ураження, зокрема безпілотні системи та роботизовані платформи.
Водночас важливо, що подібні сценарії не означають автоматичного рішення про завдання ударів. Їхня реалізація залежала б від конкретних обставин, характеру нападу та політичного рішення держав НАТО. Однак сама поява таких попереджень демонструє: військова інфраструктура Білорусі більше не сприймається як ізольований елемент, що не має прямого зв’язку з російською агресивною політикою.
Чому Білорусь опинилася під загрозою
Павло Латушко наголошує, що відповідальність за створення потенційної військової загрози для Білорусі лежить передусім на режимі Лукашенка. Протягом багатьох років Мінськ поступово втрачав політичну, економічну та військову самостійність, передаючи ключові важелі контролю Москві.
Після президентських виборів 2020 року залежність білоруської влади від кремля стала ще помітнішою. Росія надала Лукашенку політичну та фінансову підтримку, а у відповідь отримала ширші можливості для використання білоруської інфраструктури. Саме з території Білорусі російські війська розпочинали наступ на північні райони України на початку повномасштабного вторгнення.
Крім того, у Білорусі регулярно проводяться спільні з росією військові навчання, а Мінськ підтримує розміщення російських військових спроможностей. Це посилює сприйняття Білорусі як частини російського військового простору. Для сусідніх країн така ситуація означає, що будь-яке використання білоруської території для агресії може мати наслідки для самого Мінська.
Лукашенко намагається зберегти образ політика, здатного балансувати між різними центрами сили. Проте на практиці його рішення дедалі частіше визначаються інтересами кремля. Відмова від реального нейтралітету зробила Білорусь залежною від російської військової стратегії, а білоруське суспільство — заручником зовнішньополітичного курсу режиму.
Саме тому, вважає Латушко, Лукашенко боїться прямих і чітких заяв із боку представників НАТО. Вони руйнують спроби Мінська переконати громадян, що участь у російських військових проєктах не створює небезпеки для країни. Коли ж західні посадовці називають можливі наслідки використання білоруської території, режим змушений пояснювати суспільству, чому держава опинилася на лінії потенційного протистояння.
Експерти зазначають, що нинішня ситуація залишається небезпечною через відсутність прозорості у військових рішеннях Мінська та Москви. Нові навчання, переміщення підрозділів і погрози з боку пропаганди можуть використовуватися як інструмент тиску, але водночас вони підвищують ризик непередбачуваної ескалації.
Для Лукашенка це створює складну дилему. Якщо він дистанціюється від кремля, то ризикує втратити російську підтримку. Якщо ж продовжить поглиблювати військову співпрацю з Москвою, то Білорусь дедалі більше сприйматимуть як учасницю агресивної політики росії. На думку Павла Латушка, саме цього сценарію самопроголошений президент найбільше побоюється, хоча публічно намагається демонструвати спокій і готовність до будь-яких викликів.