Сергій Пономарьов
Як український бізнес тримається під час війни: нове дослідження Done та ДТЕК
Повномасштабна війна докорінно змінила умови роботи українських компаній. Підприємства одночасно зіткнулися з руйнуванням інфраструктури, перебоями з електропостачанням, дефіцитом працівників, ускладненням логістики та падінням купівельної спроможності. Водночас бізнес став одним із ключових чинників стійкості держави: зберігає робочі місця, сплачує податки, підтримує громади та забезпечує функціонування критично важливих галузей.
Саме цим змінам присвячене дослідження Done та ДТЕК. Воно покликане з’ясувати, чи формується з 2022 року нова модель ведення бізнесу в Україні, які рішення допомагають компаніям вистояти та як війна впливає на стратегічне планування, корпоративну культуру і взаємодію з працівниками. У центрі уваги — не лише фінансові показники, а й здатність підприємств швидко адаптуватися до нестабільності.
Війна перетворила стійкість на щоденну бізнес-практику
До 2022 року стійкість часто розглядали як довгострокову перевагу: компанія мала резервний план, диверсифікованих постачальників і достатній запас ресурсів. Після початку повномасштабного вторгнення ці інструменти стали необхідною умовою виживання. Українському бізнесу довелося діяти швидко, часто без повної інформації та гарантій щодо майбутнього.
Однією з головних ознак нової моделі стало поєднання короткострокових оперативних рішень із довгостроковим баченням. Компанії були змушені одночасно вирішувати, як працювати наступного дня, і планувати розвиток на роки вперед. У багатьох випадках це означало перенесення виробництва, відкриття нових майданчиків, зміну маршрутів постачання, перегляд асортименту та пошук альтернативних ринків.
Важливу роль відіграла децентралізація управління. Коли традиційні ланцюги ухвалення рішень виявилися надто повільними, відповідальність почали передавати регіональним командам і керівникам окремих напрямів. Такий підхід дає змогу швидше реагувати на обстріли, зміни попиту, перебої в роботі транспорту або проблеми з енергопостачанням.
Показовим стало й переосмислення поняття ефективності. У мирний час воно здебільшого пов’язане зі зростанням продуктивності, зниженням витрат і збільшенням прибутку. Під час війни ефективною є також здатність не зупинятися, відновлювати роботу після пошкоджень, зберігати команду та підтримувати клієнтів у кризових умовах.
Люди, енергія та технології як основа безперервності
Одним із найбільших викликів для українських роботодавців залишається кадрове питання. Мобілізація, вимушена міграція, переміщення працівників, психологічне виснаження та зростання навантаження змінили підходи до роботи з персоналом. Бізнесу доводиться не лише шукати нових фахівців, а й створювати умови, за яких працівники можуть залишатися продуктивними та відчувати підтримку.
У таких умовах посилюється значення внутрішніх комунікацій. Працівники очікують від роботодавця чесних пояснень щодо ризиків, планів і можливих змін. Відкритість допомагає зменшити невизначеність, а зрозумілі правила дій під час загроз дають змогу зберігати керованість навіть у складних ситуаціях. Компанії дедалі частіше інвестують у психологічну допомогу, навчання, перекваліфікацію та програми підтримки ветеранів і військовослужбовців.
Окремий напрям — енергетична незалежність. Масовані атаки на енергетичну інфраструктуру показали, наскільки важливо мати резервні джерела живлення та продумані сценарії роботи. Генератори, акумуляторні системи, енергоощадне обладнання, розподілені потужності й оптимізація споживання стали частиною операційної стратегії багатьох підприємств. Для енергоємних галузей це питання не лише комфорту, а й збереження виробничого циклу.
Технології також перетворилися на інструмент виживання. Цифрові системи дають змогу контролювати запаси, відстежувати логістику, організовувати дистанційну роботу, автоматизувати рутинні операції та швидко обмінюватися даними. Водночас цифровізація потребує посилення кібербезпеки, оскільки зростає кількість атак на корпоративні мережі та критичні системи.
Для багатьох компаній важливою стала диверсифікація. Підприємства шукають кількох постачальників замість одного, працюють із різними транспортними маршрутами та формують запаси критичних матеріалів. Такий підхід може бути дорожчим, але він зменшує залежність від одного джерела та підвищує здатність бізнесу переживати непередбачувані збої.
Від виживання до розвитку: якою може бути нова модель
Дослідження Done та ДТЕК важливе тим, що допомагає побачити спільні риси українського бізнесу в умовах війни. Йдеться про модель, у якій прибутковість і соціальна відповідальність не протиставляються одна одній. Компанія має бути фінансово стійкою, але водночас відповідати перед працівниками, громадами, клієнтами та державою.
Нова модель передбачає вищу готовність до ризиків. Планування більше не може ґрунтуватися лише на стабільному сценарії. Потрібні кілька варіантів розвитку подій, заздалегідь визначені критичні показники та чіткий розподіл відповідальності. Бізнеси, які регулярно перевіряють свої плани на випадок перебоїв, мають більше шансів швидко відновитися після кризових подій.
Ще одна особливість — посилення партнерства між компаніями, державою та місцевими громадами. Відновлення виробництва, захист енергетичних об’єктів, розвиток людського капіталу та створення нових робочих місць потребують спільних дій. Підприємства дедалі частіше беруть участь у місцевих програмах допомоги, підтримують медичні та освітні проєкти, сприяють облаштуванню укриттів і допомагають громадам, де працюють.
Важливо, що український бізнес поступово переходить від ситуативного реагування до системних змін. Тимчасові рішення, які з’явилися через необхідність, стають постійними елементами управління. Резервні джерела енергії, гнучкий графік, віддалена взаємодія, багатоканальна логістика, кризові комунікації та турбота про персонал уже не сприймаються як виняткові заходи.
Водночас говорити про повністю сформовану модель ще зарано. Українська економіка продовжує працювати в умовах високої невизначеності, а кожна галузь має власні ризики та обмеження. Для одних компаній головним викликом є нестача кадрів, для інших — доступ до фінансування, експортні можливості або безпека виробничих об’єктів. Тому нова модель українського бізнесу не буде однаковою для всіх. Її основою стане здатність адаптувати універсальні принципи до конкретних умов.
Головний висновок полягає в тому, що українські підприємства не просто намагаються перечекати війну. Вони перебудовують процеси, інвестують у стійкість і формують практики, які можуть визначити економічний розвиток країни після перемоги. Досвід останніх років показує: бізнес, здатний швидко змінюватися, підтримувати людей і відповідально працювати з ресурсами, стає важливою опорою для суспільства та майбутнього відновлення України.