ВР дозволила примусову евакуацію дітей без згоди батьків

Новий крок у законодавстві спричинив широкий суспільний резонанс: парламент ухвалив положення, що дозволяють примусову евакуацію населення, зокрема евакуацію дітей, без попередньої згоди батьків. Це рішення викликає запитання про баланс між правами сім'ї та необхідністю захисту життя і здоров'я під час воєнного стану.

У тексті ухваленого законопроєкту йдеться про регулювання порядку обов'язкової евакуації населення в умовах активних або потенційних бойових дій. Автори документа аргументують нововведення тим, що в екстрених ситуаціях затримка через формальні згоди може призвести до загибелі або серйозних травм. Тому Верховна Рада надала право органам влади та відповідним службам здійснювати примусову евакуацію неповнолітніх із районів, що перебувають у зоні ризику, навіть якщо батьки або законні представники не погоджуються або відсутні.

Законопроєкт визначає критерії, за якими може бути оголошена обов'язкова евакуація: загроза масових обстрілів, загоряння інфраструктури, втрата доступу до базових послуг або інші фактори, що ставлять під загрозу життя людей. Окремі положення прописують алгоритм дій служб порятунку, поліції та органів місцевого самоврядування при евакуації дітей. Передбачено створення тимчасових пунктів розміщення, забезпечення медичної допомоги та фіксації осіб для подальшого повернення або передачі опікунам.

Водночас у документі закладено процедури документального оформлення випадків, коли згода батьків не була отримана: протоколи, свідчення свідків, фото- та відеофіксація дій, повідомлення компетентних органів про місцезнаходження дітей і формування бази даних для відстеження. Закон також передбачає обов'язок держави оперативно інформувати батьків або законних представників про місце розташування неповнолітніх та умови їх перебування.

Запроваджуються гарантії на повернення: після стабілізації ситуації органи повинні забезпечити процедури повернення дітей до родин або передачі їх на опіку у разі, якщо батьки загинули чи були визнані недоступними. У тексті підкреслюється, що такі дії мають здійснюватися виключно з огляду на безпеку та інтереси дитини.

Рішення викликало неоднозначну реакцію: частина експертів підтримує ініціативу як вимушений крок у воєнний час для збереження життя дітей, інші попереджають про ризики зловживань та порушень прав сім'ї. Представники правозахисних організацій наголошують на необхідності чітких механізмів контролю та прозорих процедур, щоб уникнути випадків незаконних вилучень дітей або необґрунтованої політизації евакуації.

Юристи звертають увагу на важливість сумісності змін із міжнародними стандартами захисту прав дитини та конституційними гарантіями. Вони рекомендують, щоб будь-які примусові заходи супроводжувалися наглядом суду або незалежних комісій, а також можливістю оскаржити дії органів у разі перевищення повноважень. Питання компенсацій та відшкодувань за можливі моральні й матеріальні збитки також залишаються відкритими.

Практичні аспекти викликають численні запитання: хто саме буде ухвалювати рішення про евакуацію певної категорії дітей, як координуватимуться дії різних служб, як забезпечити збереження медичної та психологічної документації, а також як уникнути випадків розділення родин. Ефективність нових норм багато в чому залежатиме від інструкцій для виконавців та достатнього фінансування системи евакуації.

В умовах інформаційної напруги важливо також забезпечити оперативне та достовірне інформування громадськості: роз'яснення про підстави евакуації, порядок дій батьків для отримання інформації про дітей, канали зв'язку з органами, що здійснюють евакуацію.

Незважаючи на суперечки, головним аргументом прихильників залишається прагнення мінімізувати втрати серед дітей і забезпечити їхню безпеку за будь-яких обставин. Противники ж наголошують, що будь-які примусові заходи повинні мати чіткі межі та сильні гарантії від викривлення з гуманітарних в політичні чи корупційні практики.

У підсумку, ухвалений проєкт закону відкриває можливість для швидкого реагування на надзвичайні ситуації, але ставить перед суспільством завдання знайти баланс між оперативністю та захистом прав дітей та їхніх родин. Від того, як будуть реалізовані механізми контролю, документ може стати інструментом порятунку або джерелом нових соціальних проблем.