Як у космосі збити ракети типу «Орешник»

За останній рік у публічних дискусіях знову загострилася тема протиракетної оборони: чи реально "збити в космосі" сучасні балістичні ракети середньої дальності, зокрема типу «Орешник». Експерти наголошують, що проблема давно не лише у наявності батарей ППО, а у складності траєкторій, швидкості та доступних для перехоплення фаз польоту. Перш ніж розглядати технічні варіанти, важливо зрозуміти, що говорили офіційні джерела і які обмеження існують у класичних систем оборони.

У Генштабі ЗСУ торік офіційно заявили, що системи Patriot та SAMP-T не можуть перехоплювати балістичні ракети середньої дальності. Це не обов’язково означає їхню застарілість, а радше те, що ці комплекси сконструйовані для інших класів загроз — крилатих ракет і коротких/середньострільних бойових частин у заключній фазі. Експерти вказують, що для перехоплення ракет на екзосферній ділянці траєкторії потрібні особливі засоби: високошвидкісні екзосферні перехоплювачі і просторова інфраструктура спостереження. Серед існуючих рішень, які теоретично здатні діяти "в космосі", називають боєприпаси типу SM-3, наземні системи GMD та деякі космічні або надатмосферні перехоплювачі.

Перехоплення балістичної ракети можливе у трьох основних фазах: брафт- або стартова (boost), середня (midcourse) — часто за межами атмосфери, та кінцева (terminal). Кожна з фаз має свої переваги та виклики. Перехоплення у стартовій фазі ефективне, але вимагає локалізації пускової позиції і швидкого реагування; для цього пропонувалися лазери, повітряні платформи з перехоплювачами чи спеціальні надшвидкі перехоплювачі. У середній фазі можливе застосування екзосферних перехоплювачів типу SM-3 або наземних комплексів GMD, які працюють за принципом "hit-to-kill" — прямого влучення в бойову частину. У кінцевій фазі діють системи як-от Patriot чи THAAD, але їх ефективність проти середньої дальності і особливо проти складних маневрованих боєголовок може бути обмеженою.

Неможливість широкого застосування цих рішень пояснюється не лише технічною стороною. Для роботи в екзосфері потрібна мережа радарів великого радіусу дії та космічні сенсори, що відстежують траєкторію відразу після запуску. Також важливі системи командування та управління, здатні координувати декілька шарів ППО — від наземних радарів до супутників раннього попередження. На практиці у світі небагато країн мають таку інтегровану інфраструктуру, і введення її у повну бойову готовність — це десятки мільярдів і роки роботи.

Навіть наявність перехоплювачів не гарантує 100% успіху: виробники ракет використовують декої, розсіювані боєголовки, маневрування та високу швидкість, що суттєво ускладнює задачі трекінгу та ідентифікації. Крім того, екзосферні перехоплювачі та супутникові мережі — надзвичайно дорогі рішення, які потребують міжнародної кооперації та політичної волі для розгортання. Експерти радять робити ставку не на одну технологію, а на багаторівневу стратегію: поєднання превентивного розвідки, покращених сенсорів, мобільних перехоплювачів і дипломатичних заходів для зниження ризику запусків.

Отже, питання "чем можна перехопити ракети типу «Орешник» у космосі" не має простого однозначного відповіді. Теоретично — спеціалізовані екзосферні перехоплювачі і потужна мережа спостереження. Практично — лише декілька систем у світі здатні на це в обмежених умовах, а ефективність залежить від багатьох факторів: фази польоту, наявності контрзаходів і оперативності командування. Краще рішення — інвестувати у багаторівневу і гнучку оборону, кооперацію зі союзниками та розвиток власних сенсорних можливостей.