Другий раунд переговорів в Абу-Дабі: що Україні дасть

Другий раунд переговорів в Абу-Дабі підвищує ставки для Києва — від технічних деталей домовленостей до стратегічних наслідків для енергетичної та національної безпеки. Ключове завдання для української делегації — не лише зафіксувати поточні домовленості, а й розширити їхню дію в часі та перетворити на більш надійні механізми співпраці. Політичні експерти наголошують, що те, що називають енергетичне перемир'я, поки що має ознаки усної домовленості більше, ніж формального юридичного документу, і в цьому полягає головний ризик для Україна.

За оцінкою політолога Володимира Фесенка, нинішня форма угоди нагадує так звану «понятийку» — домовленість, що може не мати чіткої юридичної сили і залежить від політичної волі сторін. У контексті війни це означає, що будь-яка пауза в ударах по енергетичній інфраструктурі може виявитися нестабільною. Тому для переговорна група в Абу-Дабі пріоритетом має стати перетворення таких декларацій на конкретні механізми: механізми моніторингу, прозорі строки дії, залучення міжнародних гарантій і технічних стандартів для відновлення та захисту мереж.

Практичні елементи, які потрібно обговорювати на другому раунді: розгортання незалежних спостерігачів, визначення критичних об'єктів інфраструктури, узгодження графіків ремонтних робіт і постачання палива, а також створення каналу комунікації для негайного вирішення інцидентів. Без таких компонентів енергетичне перемир'я ризикує залишитися ситуативною паузою, що не здатна убезпечити економіку і населення від подальших потрясінь.

Перш за все, продовження або формалізація домовленості дає час енергосектору на ремонт і підсилення стійкості мереж. Це означає зниження ризиків соціальних протестів, збереження промислового виробництва і підвищення довіри інвесторів. По-друге, успіх у переговорах може відкрити шлях до масштабної технічної допомоги від міжнародних партнерів та фінансових інструментів для відновлення енергетики.

Разом з тим переговори в Абу-Дабі — це й випробування дипломатичної майстерності. Україна має не лише домогтися продовження угоди, а й посилити її гарантії: прописати механізми відповідальності за порушення, строки і етапи виконання домовленостей, а також забезпечити участь третіх сторін у моніторингу. Для цього важливо зберегти реалістичний баланс між прагматичними цілями (негайні ремонти, створення коридорів постачання) і довготерміновими інтересами (енергетична незалежність, диверсифікація джерел).

Не менш важливою є внутрішня політична складова. Переговорна позиція має бути підкріплена консенсусом вітчизняних політичних сил і прозорою комунікацією з суспільством, щоб уникнути звинувачень у поступках, які могли б послабити міжнародну підтримку. Переговорна група повинна діяти відкрито, визначати пріоритети щодо відновлення енергосистеми та чітко пояснювати компроміси, на які йде держава.

Ризики, з якими може зіткнутися Україна, включають використання угоди як політичного інструменту, непередбачуваність противника і відсутність механізмів контролю. Тому на переговорах треба наполягати на залученні міжнародних гарантій і надання їм реальної ваги у випадку порушень.

Другий раунд у Абу-Дабі — це можливість не тільки закріпити тимчасове припинення атак на енергетичну інфраструктуру, але й закласти підвалини для комплексної стратегії енергетичної безпеки. Успіх залежатиме від того, наскільки вдасться перетворити політичну домовленість на дієвий, прозорий і юридично підкріплений механізм, що захищатиме інтереси Україна і її громадян у короткій та довгій перспективах.