Пономарьова Мар'яна
Можлива зустріч Володимира Зеленського та Владіміра путіна на полях саміту G20 знову привернула увагу до перспектив прямих переговорів між Україною та росією. Для Києва такий формат може стати важливим дипломатичним майданчиком, однак сама зустріч не означатиме автоматичного завершення війни чи готовності України до компромісів за рахунок власного суверенітету.
Українська сторона послідовно наголошує: будь-які переговори мають бути спрямовані на досягнення справедливого та тривалого миру. Йдеться не лише про припинення вогню, а й про гарантії безпеки, повернення незаконно захоплених територій, звільнення полонених і депортованих громадян, а також відповідальність за воєнні злочини. Саме ці питання можуть визначити порядок денний потенційної зустрічі Зеленського та путіна.
Чому зустріч Зеленського та путіна на G20 можлива
Саміт G20 традиційно збирає лідерів найбільших економік світу, тому його учасники можуть використовувати міжнародний захід для неформальних або офіційних консультацій. Участь представників держав, які мають вплив на Москву та Київ, створює умови для обговорення війни, санкційної політики, гуманітарних питань і глобальної продовольчої безпеки.
Для президента України особиста зустріч із російським лідером могла б стати можливістю безпосередньо озвучити вимоги Києва та продемонструвати міжнародній спільноті готовність до дипломатії. Водночас Зеленський може наполягати, що діалог не повинен перетворитися на інструмент затягування часу або спробу нав’язати Україні умови, сформульовані кремлем.
Потенційна зустріч також залежатиме від позиції партнерів України. Сполучені Штати та європейські держави можуть підтримати переговорний трек, якщо він передбачатиме чіткі механізми контролю за домовленостями. Водночас Київ застерігає від передчасної нормалізації політичних та економічних відносин із Москвою до моменту реального припинення агресії.
Ключовою умовою для України залишається відсутність односторонніх поступок. Будь-яке послаблення санкцій, відновлення торгівлі чи повернення росії до повноцінної міжнародної взаємодії, на думку Києва, має бути пов’язане з конкретними кроками кремля, а не лише з деклараціями про мирні наміри.
Можливі сценарії переговорів на полях саміту
Перший сценарій передбачає коротку протокольну зустріч або обмежений контакт делегацій. Сторони можуть обмінятися позиціями, визначити перелік спірних питань і домовитися про подальші консультації. Такий формат не дасть швидкого результату, але може відкрити шлях до відновлення регулярних переговорів за участю міжнародних посередників.
Другий сценарій — обговорення часткових домовленостей. У цьому випадку йдеться про питання, за якими потенційно легше знайти компроміс: обмін військовополоненими, повернення цивільних, забезпечення роботи гуманітарних коридорів, захист енергетичних об’єктів і безпеку судноплавства в Чорному морі. Подібні угоди могли б знизити інтенсивність бойових дій і створити мінімальний рівень довіри.
Третій сценарій передбачає спробу перейти до обговорення широкої мирної угоди. У такому разі сторони мали б розглянути питання припинення вогню, лінії розмежування, міжнародних гарантій безпеки та майбутнього окупованих територій. Саме цей формат є найскладнішим, оскільки позиції Києва і Москви залишаються принципово різними.
Не можна виключати й сценарій, за якого переговори будуть використані росією переважно для інформаційного ефекту. Москва може прагнути продемонструвати готовність до діалогу, одночасно висуваючи неприйнятні вимоги або продовжуючи бойові дії. Тому українська сторона, ймовірно, вимагатиме перевірюваних кроків, міжнародного контролю та зрозумілої відповідальності за порушення домовленостей.
Що може завадити домовленостям
Головною перешкодою для переговорів залишається відсутність довіри між Україною та росією. Попередні домовленості та заяви про припинення вогню неодноразово супроводжувалися взаємними звинуваченнями у порушеннях. Через це Київ може наполягати на тому, щоб будь-який новий документ містив конкретні терміни, процедури моніторингу та наслідки для сторони, яка не виконує зобов’язання.
Окремим викликом є питання територій. Україна не погоджується на юридичне визнання окупації, тоді як російська влада може вимагати закріплення своїх претензій у міжнародних домовленостях. Також складними залишаються питання компенсацій, покарання винних у воєнних злочинах та гарантій того, що росія не використає паузу для підготовки нової атаки.
Важливу роль відіграватиме й позиція міжнародних партнерів. Якщо союзники демонструватимуть єдність, зберігатимуть санкційний тиск і підтримуватимуть обороноздатність України, Київ матиме сильнішу позицію за столом переговорів. Натомість спроби домовитися про швидке припинення війни без урахування українських вимог можуть створити ризик нестабільного перемир’я.
Отже, зустріч Зеленського та путіна на G20 потенційно може стати важливим дипломатичним сигналом, але її результат залежатиме не від самого факту переговорів, а від змісту можливих домовленостей. Для України принципово, щоб діалог був спрямований на припинення агресії, а не на замороження конфлікту на невигідних умовах. Найреалістичнішим початковим кроком можуть стати гуманітарні та безпекові домовленості, після яких сторони зможуть перейти до складніших питань мирного врегулювання.