Тихон Гулевичук
Дискусія навколо так званого «Шлагбаума Корецького» набирає обертів у політичному середовищі. Експерт Лямець закликав уряд і представників громад діяти за прозорими алгоритмами, щоб рішення центральної влади не сприймалися як спосіб тиску на місцеве самоврядування. На його думку, будь-які обмеження, погодження чи адміністративні процедури мають бути зрозумілими для громадян і однаковими для всіх територій.
Суть претензій полягає не лише в окремому управлінському рішенні, а в підході, за якого громади можуть опинитися в залежності від позиції урядовців. Якщо правила змінюються без достатнього пояснення, місцеві керівники змушені витрачати час на неформальні погодження, а мешканці не розуміють, чому одні ініціативи отримують підтримку, тоді як інші зупиняються на невизначений термін.
Чому виникла дискусія про «Шлагбаум Корецького»
Назва «Шлагбаум Корецького» стала символом ситуації, у якій адміністративні бар’єри можуть фактично блокувати рішення громад. Йдеться про ризик надмірної централізації, коли органи місцевого самоврядування формально мають повноваження, але на практиці залежать від додаткових дозволів, листів і погоджень. Такий підхід створює нерівні умови та ускладнює реалізацію проєктів, важливих для розвитку територій.
Лямець наголошує, що прозорість має починатися з чітко визначених критеріїв. Громада повинна заздалегідь знати, які документи потрібно подати, у які строки розглядатиметься питання, хто відповідає за остаточне рішення та з яких причин може бути відмова. Відсутність таких правил відкриває простір для вибіркового трактування норм і породжує підозри в політичній мотивації дій уряду.
Експерт звинуватив уряд у тиску на громади, однак водночас закликав перевести конфлікт із площини взаємних звинувачень у площину конкретних процедур. За його словами, громади мають отримати не загальні обіцянки, а зрозумілий механізм захисту своїх рішень. Це можуть бути відкриті реєстри звернень, обов’язкове оприлюднення підстав для відмови та можливість оперативного оскарження дій посадовців.
Лямець закликав діяти за прозорими алгоритмами
Прозорий алгоритм ухвалення рішень є важливим не тільки для місцевих рад, а й для центральних органів влади. Коли процедура зафіксована в правилах, зменшується ризик кулуарних домовленостей і різного ставлення до громад. Посадовці отримують чіткі межі відповідальності, а представники громад можуть планувати бюджет, інфраструктурні проєкти та соціальні програми без постійного очікування непередбачуваного погодження.
На практиці такий алгоритм має містити кілька обов’язкових елементів. Передусім це повний перелік вимог до заявника, визначений строк розгляду та зрозумілий порядок комунікації. Не менш важливо, щоб посадовці не могли без пояснень повертати документи на доопрацювання або змінювати вимоги вже після початку процедури. Кожен крок має бути зафіксований, а відповідальна установа — названою.
Окреме питання — доступ громад до інформації. Місцеві ради та їхні виконавчі органи повинні бачити не лише остаточний результат, а й логіку ухвалення рішення. Якщо уряд підтримує одну територію, але відмовляє іншій, різниця в підходах має бути публічно обґрунтована. Інакше навіть законне рішення може сприйматися як прояв упередженості або спроба винагородити лояльних і покарати незручних.
Експертна позиція Лямця також порушує питання відповідальності за адміністративне затягування. Для громади зволікання може означати втрату фінансування, перенесення ремонтів, зупинку будівництва або неможливість реалізувати соціальну програму. Тому строки розгляду документів мають бути не декларативними, а такими, за порушення яких передбачені зрозумілі наслідки.
Що може змінити ситуацію
Виходом із конфлікту могло б стати публічне обговорення спірних процедур за участю представників уряду, громад, експертів і депутатів місцевих рад. Такий формат дозволив би відокремити реальні управлінські проблеми від політичних оцінок. Водночас він створив би можливість перевірити, чи однаково застосовуються правила до різних територій.
Першим кроком має бути аудит рішень, які стали причиною претензій. Необхідно встановити, чи були дотримані строки, чи отримували громади повні роз’яснення, чи мали вони можливість подати додаткові документи та оскаржити відмову. Результати такого аудиту варто викласти у формі, доступній не лише юристам, а й широкій громадськості.
Другий крок — уніфікація комунікації. Громади не повинні залежати від особистих контактів із чиновниками або від неформального впливу окремих посадовців. Усі звернення мають проходити через однакову систему, а відповіді — містити посилання на конкретні норми та фактичні обставини. Це зменшить простір для маніпуляцій і допоможе відновити довіру.
Третім напрямом може стати посилення ролі місцевого самоврядування. Якщо держава передає громадам повноваження, вона має забезпечити їх реальними інструментами для виконання цих повноважень. Постійне втручання в локальні рішення без чітких підстав суперечить самій логіці децентралізації та послаблює відповідальність місцевих органів перед мешканцями.
Водночас і громади мають діяти відкрито. Щоб вимоги до уряду були переконливими, місцеві органи повинні публікувати власні рішення, фінансові обґрунтування та результати виконання проєктів. Прозорість не може бути односторонньою: вона має стосуватися як центральної влади, так і органів на місцях.
Історія із «Шлагбаумом Корецького» показує, наскільки швидко адміністративна процедура може перетворитися на загальнонаціональний політичний конфлікт. Для його розв’язання недостатньо обмінюватися звинуваченнями. Потрібні однакові правила, відкриті дані, визначені строки та реальна можливість оскарження. Саме такі умови, за оцінкою Лямця, здатні зняти напругу й не допустити перетворення державного управління на систему прихованих бар’єрів для громад.