Роксолана Мережко
Росія випробовує новий тип ударних безпілотників із реактивною силовою установкою. За попередніми оцінками, швидкість таких апаратів може сягати 900 км/год, що створює додаткові виклики для української системи протиповітряної оборони. Про підготовку ворога та можливі методи протидії розповів заступник командувача Повітряних сил Юрій Черевашенко під час засідання парламентської комісії.
Йдеться не просто про модернізацію вже відомих безпілотників, а про спробу росії змінити тактику застосування повітряних засобів ураження. Реактивний дрон, здатний рухатися на швидкості, близькій до швидкості деяких крилатих ракет, потенційно може скоротити час на його виявлення, супровід і знищення. Водночас сам факт випробувань ще не означає, що такі апарати вже запущені у серійне виробництво або регулярно використовуються на фронті.
Що відомо про реактивні дрони росії
Російські військові та промислові підприємства останніми роками активно шукають способи підвищити швидкість, дальність і точність ударних безпілотників. Традиційні апарати з поршневими або електричними двигунами зазвичай поступаються реактивним платформам у швидкості, однак мають інші переваги: нижчу вартість, простіше обслуговування та можливість запуску великими серіями.
Реактивна силова установка дає змогу дрону швидше долати відстань до цілі та зменшує проміжок часу, протягом якого його можуть перехопити мобільні вогневі групи. Якщо заявлені характеристики будуть підтверджені на практиці, російські війська можуть спробувати використовувати такі апарати для ударів по військових об’єктах, енергетичній інфраструктурі, промислових підприємствах і логістичних вузлах.
Однак висока швидкість має і певні обмеження. Реактивний дрон потребує більше пального, складнішої системи керування та якісніших компонентів. Його виробництво, ймовірно, буде дорожчим, ніж виготовлення масових безпілотників із простішими двигунами. Крім того, швидкий апарат може мати меншу тривалість польоту або обмежені можливості для маневрування на низькій висоті.
Важливим залишається питання бойового навантаження. Що більша частина маси припадає на двигун, паливо та конструкцію, то менше простору залишається для вибухівки або додаткових засобів наведення. Саме тому ефективність такого дрона визначатиметься не лише максимальною швидкістю, а й дальністю, точністю, стійкістю до засобів радіоелектронної боротьби та здатністю діяти в умовах насиченої протиповітряної оборони.
Чому швидкі цілі є складнішими для ППО
Для протиповітряної оборони кожна повітряна ціль оцінюється за кількома параметрами: швидкістю, висотою польоту, напрямком руху, розмірами, маневровістю та рівнем радіолокаційної помітності. Швидкісний дрон скорочує час між моментом виявлення та входженням у зону ураження. Це означає, що командування має швидше ухвалювати рішення, а всі елементи системи ППО повинні працювати узгоджено.
Водночас швидкість у 900 км/год сама по собі не робить ціль невразливою. Для її перехоплення важливі траєкторія польоту, висота та здатність змінювати курс. Якщо апарат рухається за передбачуваним маршрутом, його можна своєчасно супроводжувати та знищувати відповідними засобами. Значну роль також відіграє те, наскільки ефективно російські розробники зможуть зменшити теплову й радіолокаційну помітність двигуна.
Українська система оборони має поєднувати різні рівні протидії. Для цього використовуються радіолокаційні засоби, винищувальна авіація, зенітні ракетні комплекси, мобільні вогневі групи та системи радіоелектронної боротьби. Такий підхід дає змогу розподіляти цілі між різними підрозділами й не покладатися на один тип озброєння.
Окремого значення набуває раннє попередження. Чим раніше українські військові отримують інформацію про запуск і напрямок руху повітряної цілі, тим більше часу залишається для приведення в готовність засобів ураження та реагування цивільної інфраструктури. Саме тому розвиток розвідки, спостереження та обміну даними є не менш важливим, ніж збільшення кількості ракет для ППО.
Якою може бути відповідь України
Поява реактивних дронів не означає автоматичної зміни балансу в повітрі. Будь-яка нова технологія потребує випробувань, налаштування виробництва та перевірки в реальних умовах. Росія може зіткнутися з дефіцитом необхідних компонентів, проблемами з навігацією, нестабільністю двигунів і складністю масового виготовлення. Крім того, українські військові постійно адаптують тактику відповідно до нових загроз.
Одним із напрямів протидії залишається вдосконалення багаторівневої ППО. Йдеться про поєднання далекобійних комплексів для прикриття важливих районів, систем середньої та малої дальності, а також засобів, здатних уражати окремі цілі на фінальній ділянці польоту. Важливо, щоб дорогі ракети застосовувалися раціонально, а дешевші засоби використовувалися проти тих цілей, для яких вони підходять.
Не менш важливо розвивати технології радіоелектронної боротьби. Якщо реактивний дрон залежить від супутникової навігації, каналів передачі даних або зовнішнього коригування, їхнє придушення може вплинути на точність і стабільність польоту. Проте універсального рішення не існує, тому електронні засоби мають доповнювати, а не замінювати кінетичне перехоплення.
Ще одним елементом захисту є розосередження та укріплення критичної інфраструктури. Навіть за умови прориву окремої повітряної цілі наслідки удару можна зменшити завдяки дублюванню систем, резервним маршрутам постачання, захисним конструкціям і завчасно підготовленим планам відновлення. Для цивільного населення важливими залишаються дотримання сигналів повітряної тривоги та перебування в укриттях під час загрози.
Випробування росією реактивних безпілотників свідчать про прагнення ворога вдосконалювати засоби повітряного нападу та ускладнювати роботу української ППО. Проте заявлена швидкість до 900 км/год є лише одним із параметрів, який визначатиме реальну небезпеку. Остаточна оцінка залежатиме від дальності, точності, маневровості, кількості таких апаратів і способів їхнього застосування.
Україна вже має досвід протидії різним типам ракет і безпілотників, а також розвиває власні системи виявлення, перехоплення та радіоелектронного впливу. Тому поява нової загрози потребує не паніки, а системної роботи: посилення розвідки, координації між підрозділами, нарощування виробництва засобів ППО та постійного оновлення тактики захисту неба.