Всеволод Чабанець
Зенон Врублевський прожив життя, у якому відобразилися найскладніші сторінки історії Галичини ХХ століття. Він пережив радянську та німецьку окупації, військовий вишкіл, бої під Бродами, радянський полон, втечу, підпілля ОУН і багаторічне ув’язнення у таборах ГУЛАГу. Після повернення до Львова Врублевський присвятив себе збереженню пам’яті про побратимів і події, учасником яких був особисто.
Зенон Врублевський помер 1 жовтня 2026 року на 100-му році життя. Його смерть стала втратою для ветеранського середовища та всіх, хто цікавиться історією українського визвольного руху. За життя він залишив численні спогади про довоєнний Львів, воєнні роки, дивізію «Галичина», радянський полон, табори та діяльність українського підпілля.
Дитинство у Львові та військовий шлях
Зенон Врублевський народився 17 березня 1927 року у Львові в родині Івана та Анни Врублевських. Його батько був колишнім десятником Українських січових стрільців і працював майстром шкіряних виробів. Мати займалася домашнім господарством і вихованням дітей. Родина жила в час, коли українське суспільство Галичини зберігало національні традиції, попри політичний тиск і нестабільність.
Хлопець навчався у приватній школі імені Тараса Шевченка, а пізніше продовжив освіту в гімназії. Він був членом «Пласту» та «Просвіти», де формувалися його національний світогляд, дисципліна та інтерес до історії України. Дитинство Врублевського змінилося після початку Другої світової війни. У 1939 році, коли йому було лише 12 років, він став свідком приходу радянських військ до Львова.
Пізніше у своїх спогадах Зенон Врублевський розповідав про перші роки радянської окупації, суспільні зміни, репресії та атмосферу страху, яка поширювалася в місті. Події юності значною мірою визначили його подальший вибір і ставлення до боротьби за українську державність.
У 1943 році, ще не досягнувши 17 років, Зенон разом із братом Юрієм зголосився до дивізії «Галичина». За його словами, батьки не знали про це рішення. Юнак пройшов військовий вишкіл на полігоні Гайделягер поблизу Дембиці, а згодом навчався у Нойгаммері. Там він здобув спеціальність водія, яка визначила його подальші військові обов’язки.
Врублевський служив водієм при штабі дивізії та брав участь у бойових діях. Зокрема, він входив до складу бойової групи Баєрсдорфа. Також був особистим водієм полковника Армії УНР Івана Ремболовича. Воєнний досвід цього періоду згодом став важливою частиною його особистих свідчень про події Другої світової війни та долю українців, які опинилися між двома тоталітарними режимами.
Полон під Бродами та роки радянських таборів
Улітку 1944 року дивізія «Галичина» опинилася в оточенні під Бродами. Під час спроби прориву Зенон Врублевський потрапив у радянський полон. Після цього його відправили до табору в Пермській області, де він провів близько двох років. Для молодого чоловіка полон став початком нового випробування, пов’язаного з виснажливою працею, суворими умовами утримання та невизначеністю щодо майбутнього.
Саме в таборі Врублевський дізнався, що його брат Юрій зміг вирватися з оточення і приєднався до Української повстанської армії. Зенон не припиняв думати про повернення додому та у 1946 році зумів утекти. Він дістався Львова, однак згодом дізнався про загибель брата. Ця звістка стала однією з найболючіших у його житті.
Після повернення до Львова Врублевський встановив зв’язки з українським збройним підпіллям і приєднався до нього. Радянські органи безпеки активно переслідували учасників визвольного руху, тому залишатися на волі було надзвичайно складно. У 1947 році Зенона заарештували.
8 вересня того ж року його засудили до 25 років таборів, п’яти років позбавлення прав і конфіскації майна. Попри молодий вік, він опинився в радянській системі ув’язнення, де провів наступне десятиліття. У різні роки Врублевський перебував у таборах Свердловська, Караганди, Кемерова та Воркути.
Табірний період став для нього випробуванням фізичної витривалості та сили духу. У радянських таборах українські політичні в’язні часто підтримували одне одного, зберігали власну ідентичність і не відмовлялися від переконань навіть під тиском адміністрації. Спогади Врублевського дають змогу зрозуміти, якою ціною багатьом українцям доводилося виживати після війни.
Повернення до Львова та збереження історичної пам’яті
Зенона Врублевського звільнили у 1958 році. Однак повернутися до рідного Львова він зміг лише у 1960-му. Після років полону, таборів і примусової ізоляції повернення додому стало важливою, але непростою подією. Радянська система не поспішала визнавати злочинність політичних переслідувань, а колишні в’язні часто залишалися під наглядом і зазнавали дискримінації.
Після проголошення незалежності України Врублевський активно долучився до ветеранського руху. Він був одним із учасників створення Галицького братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії «Галичина» Української національної армії. Із 1992 року також був членом Братства Української повстанської армії.
Для нього громадська діяльність не обмежувалася зустрічами ветеранів. Врублевський прагнув розповідати молодшим поколінням про історію, яку пережив власним життям. Він брав участь у записі усних свідчень, ділився спогадами про дитинство, окупації, військову службу, бої під Бродами, радянський полон і табори.
Особливо цінними стали його розповіді про Львів напередодні війни та про зміни, які місто пережило під час послідовної зміни окупаційних режимів. У його спогадах історичні події постають не лише як перелік дат і військових операцій, а як досвід звичайної людини, яка була змушена робити складний вибір у надзвичайно небезпечних обставинах.
Життя Зенона Врублевського охопило майже весь драматичний шлях Галичини у ХХ столітті: міжвоєнний Львів, радянську та німецьку окупації, службу у дивізії «Галичина», бої під Бродами, радянський полон, підпілля ОУН, десятиліття таборів і повернення до незалежної України.
Пам’ять про Зенона Врублевського важлива не лише як згадка про окрему людину. Його біографія допомагає побачити історію через особистий досвід очевидця, який пережив війну, полон, репресії та довгі роки боротьби за право залишатися собою. Залишені ним свідчення дають змогу краще зрозуміти ціну свободи й необхідність берегти правду про минуле.