Зоряна Білокрай
Британський журналіст і редактор UkraineAlert Атлантичної ради Пітер Дікінсон вважає, що для кремля зима може стати періодом серйозних випробувань. Росія продовжує тероризувати українські міста, атакуючи цивільну інфраструктуру, енергетичні об’єкти, навчальні заклади та наукові установи. Водночас Україна нарощує власні спроможності для ударів у відповідь по російській військовій та енергетичній інфраструктурі.
В ексклюзивній розмові журналіст проаналізував нову тактику російських атак, загрозу реактивних безпілотників і балістичних ракет, перспективи української енергосистеми та можливі наслідки для росії. Окрему увагу він приділив ролі Дональда Трампа в потенційних переговорах, ставленню кремля до американських перемовників і нездатності Владіміра путіна погодитися на справді компромісний мир.
Російський терор Києва та загроза українській енергетиці
За оцінкою Пітера Дікінсона, систематичні удари по Києву та інших українських містах уже стали новою реальністю. Росія застосовує терористичну тактику, намагаючись зробити повсякденне життя українців максимально небезпечним і непередбачуваним. Цілями атак стають не лише військові об’єкти, а й школи, лікарні, наукові установи, магазини, автозаправні станції та елементи міської інфраструктури.
Мета кремля полягає не тільки у фізичному руйнуванні окремих об’єктів, а й у психологічному виснаженні суспільства. Російське керівництво прагне створити ситуацію, у якій люди не можуть нормально працювати, навчатися, пересуватися містом і планувати майбутнє. Постійна загроза ударів має породжувати страх, втому та відчуття безпорадності.
Новим викликом стали реактивні безпілотники, проти яких українська система протиповітряної оборони поки що не має достатньої кількості спеціалізованих перехоплювачів. Такі дрони здатні швидше долати відстань до цілі, а отже, скорочують час на їхнє виявлення та знищення. Водночас Україна вже працює над розробкою і масштабуванням дронів-перехоплювачів, які можуть стати відповіддю на цю загрозу.
Однак поява ефективного прототипу ще не означає вирішення проблеми. Перехоплювачі необхідно виробляти у великих масштабах, забезпечувати системами наведення, навчати операторів і правильно розгортати по всій країні. Росія також адаптує свою тактику, тому будь-яка технологічна перевага може бути тимчасовою.
На думку британського журналіста, головною небезпекою для енергосистеми України залишаються не реактивні дрони, а балістичні ракети. Саме вони здатні завдати критичної шкоди великим електростанціям, підстанціям та іншим важливим елементам енергетичної мережі. Проблема полягає в обмеженій кількості сучасних протиракетних перехоплювачів, зокрема ракет для комплексів Patriot.
Західні партнери України також змушені балансувати між допомогою Києву та власними потребами безпеки. Виробництво таких ракет не відповідає глобальному попиту, а створення нових потужностей потребує років. Тому короткострокова перспектива залишається складною: Україна може отримувати необхідні засоби протиповітряної оборони невеликими партіями, але цього недостатньо для повного захисту всієї енергетичної інфраструктури.
Попри це, Україна продемонструвала здатність швидко ремонтувати пошкоджені об’єкти та підтримувати роботу енергосистеми навіть після масштабних атак. Українські фахівці накопичили значний досвід відновлення мереж, однак у разі масованого удару балістичними ракетами наслідки можуть бути надзвичайно важкими. Саме тому суспільству та державі необхідно готуватися до різних сценаріїв зими, зокрема до можливих перебоїв з електроенергією, теплом і водопостачанням.
Чому зимові удари можуть стати проблемою для кремля
Путінська стратегія побудована на припущенні, що росія зможе довше витримувати війну та тиск, ніж Україна. Кремль намагається використати перевагу у ресурсах, чисельності населення та виробничих можливостях, одночасно завдаючи ударів по українській цивільній інфраструктурі. Проте ця модель може виявитися вразливою, якщо Україна посилить власні далекобійні спроможності.
Пітер Дікінсон зазначає, що росія має велику територію, яку неможливо повністю прикрити системами протиповітряної оборони. Це створює значну кількість потенційних цілей для українських ударів. Україна вже довела, що здатна вражати об’єкти на значній відстані від кордону, включно з нафтопереробними заводами, підприємствами військово-промислового комплексу та іншою енергетичною інфраструктурою.
Російська енергетична система може виявитися набагато менш готовою до масштабних атак, ніж українська. Україна протягом тривалого часу живе в умовах регулярних обстрілів і навчилася швидко відновлювати пошкоджені об’єкти. Росія не має аналогічного досвіду широкомасштабного відновлення енергомереж після системних ударів.
Особливо складною ситуація може стати взимку, коли значна частина країни стикається з низькими температурами, коротким світловим днем і високим споживанням електроенергії. У разі пошкодження теплових електростанцій, магістральних мереж або паливної інфраструктури наслідки для російських міст можуть бути серйозними. Північні та східні регіони росії набагато холодніші, а період опалення там триває довше.
Водночас експерт не очікує, що можливі труднощі автоматично призведуть до масових протестів у росії. Російське суспільство тривалий час живе в умовах репресій, цензури та страху перед державою. Навіть погіршення соціально-економічної ситуації не обов’язково спонукає громадян відкрито виступати проти влади.
Набагато реалістичнішим наслідком може стати поступова деградація державної системи та ослаблення контролю центральної влади. Кремль утримує лояльність населення за допомогою двох основних інструментів: страху й матеріального стимулювання. Якщо економічні можливості для підкупу суспільства зменшаться, влада буде змушена ще сильніше покладатися на репресії. Це може поглибити відчуження між державою та громадянами.
Вже зараз росія стикається з проблемами у паливному секторі. Країна, яка десятиліттями позиціонувала себе як енергетична наддержава, змушена шукати додаткові обсяги бензину за кордоном. Така ситуація свідчить про вплив українських атак на російську нафтопереробну галузь і водночас підриває міжнародний імідж кремля.
Переговори, Трамп і відсутність компромісу з боку путіна
Окремо Пітер Дікінсон оцінює можливу роль Дональда Трампа у переговорному процесі. На його думку, не варто очікувати, що американський президент добровільно зробить кроки, здатні серйозно зашкодити путіну. Трамп зацікавлений у демонстрації особливих відносин із російським керівництвом і прагне постати політиком, якого нібито поважають у Кремлі.
Це може впливати на американську політику щодо санкцій, військової допомоги Україні та дипломатичного тиску на Росію. Будь-які рішення Вашингтона значною мірою залежатимуть від внутрішньополітичної ситуації у США, позиції Конгресу та результатів майбутніх виборів. Якщо республіканці втратять контроль над ключовими інституціями, можливості Трампа тиснути на Україну або робити односторонні поступки росії можуть суттєво скоротитися.
Журналіст також скептично оцінює ідею послаблення санкцій в обмін на звільнення політичних в’язнів у росії чи Білорусі. Такий підхід фактично перетворює людей на предмет торгу і створює небезпечний стимул для диктаторських режимів. Влада може вирішити, що переслідування громадян стає вигідним інструментом для майбутнього отримання поступок від Заходу.
Кремль, своєю чергою, намагається вести переговори лише з тими представниками США, яких вважає зручними та недостатньо обізнаними щодо реалій війни. Жорстких перемовників, які добре розуміють російську політику, масштаби агресії та міжнародні наслідки вторгнення, Москва намагатиметься уникати. Натомість перевага може надаватися людям, готовим сприймати російські аргументи без критичного аналізу.
Головний висновок Дікінсона полягає в тому, що путін більше не шукає компромісного миру. Російський лідер пов’язав власне політичне майбутнє з результатом війни проти України. Він уже пожертвував економічними зв’язками із Заходом, добробутом російського суспільства та перспективами розвитку країни. Тепер відмова від війни означала б для нього визнання поразки після величезних людських і матеріальних втрат.
Саме тому кремль продовжує збільшувати військові витрати, скорочуючи ресурси на соціальні потреби. Для путіна війна стала не окремим напрямом політики, а основою існування режиму. У такій ситуації дипломатичні домовленості можливі лише за умови сильного тиску, військових невдач і чітких гарантій безпеки для України.
Зима може стати випробуванням для обох сторін. Україна зіткнеться з новою хвилею ракетного та дронового терору, а росія ризикує відчути наслідки ударів по власній інфраструктурі. Подальший розвиток подій залежатиме від темпів виробництва перехоплювачів, стабільності західної підтримки, здатності України захищати енергосистему та готовності партнерів посилювати тиск на кремль.