Пономарьова Мар'яна
Заяви володимира путіна на Валдайському форумі вкотре продемонстрували суперечність між публічною бравадою кремля та реальними проблемами, з якими стикається росія. Очільник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко вважає, що за гучними погрозами російського керівництва дедалі виразніше помітні нервозність і страх перед подальшим розвитком подій.
У центрі уваги опинилися одразу кілька тем: удари по російських нафтопереробних підприємствах, дефіцит пального, ситуація довкола Калінінграда, можливе загострення відносин між росією та Європою, а також перспективи використання української тактичної балістики. Окремо експерт оцінив майбутнє Кримського мосту та пояснив, чому Москва намагається створити враження контролю над ситуацією.
Удари по НПЗ боляче б’ють по російській економіці
Путін намагався переконати слухачів, що атаки на російські нафтопереробні заводи нібито спричинили лише мінімальні втрати для економіки. За його словами, падіння валового внутрішнього продукту становить близько одного відсотка. Андрющенко називає такі твердження частиною традиційної кремлівської пропаганди, адже реальні наслідки ударів значно ширші.
Проблема для росії полягає не тільки у фізичних пошкодженнях підприємств. Регулярні атаки не дають нафтопереробній галузі повноцінно відновитися. Навіть якщо окремі заводи повертаються до роботи, вони змушені діяти в умовах постійної загрози нових ударів, дефіциту обладнання та складнощів із ремонтом. Це безпосередньо впливає на обсяги виробництва бензину, дизельного пального та авіаційного гасу.
Особливо чутливою для російської влади є ситуація з дизелем. Кремль може заявляти про наявність пального, однак водночас визнає, що його постачання на зовнішні ринки обмежене. Така ситуація свідчить про внутрішній дефіцит і змушує владу маневрувати між потребами армії, цивільного сектору та експортними зобов’язаннями.
Якщо удари по НПЗ справді не мали б значення, російське керівництво не витрачало б стільки часу на пояснення ситуації та пошук домовленостей про припинення атак. На думку Андрющенка, Москва прагне не лише зупинки українських ударів, а й послаблення санкцій, відновлення нафтового експорту та повернення до вигідної для себе торгівлі з міжнародними партнерами.
Додатковим фактором тиску стає криза в аграрному секторі. Падіння закупівельних цін на зерно, проблеми з логістикою та скорочення перевезень нафтопродуктів залізницею свідчать, що російська економіка переживає системні труднощі. Вони не завжди помітні у пропагандистських звітах, але проявляються у транспортних обмеженнях, дефіциті товарів і спробах влади приховати масштаб проблем.
Саме тому, вважає експерт, путін уже не демонструє колишньої впевненості. Його промови залишаються агресивними, проте за ними дедалі частіше простежується реакція на обставини, які кремль не може повністю контролювати.
Чому Калінінград став болючою темою для кремля
Окреме місце у виступі російського президента посіла тема Калінінграда. Путін пригрозив, що будь-який напад на цей російський анклав нібито спричинить застосування всіх доступних Москві видів озброєння. Андрющенко вважає, що подібна риторика є не демонстрацією сили, а спробою приховати стратегічну вразливість регіону.
Калінінградська область відокремлена від основної території росії та оточена країнами Європейського Союзу і НАТО. Її забезпечення залежить від складної логістики, морських шляхів, повітряного сполучення та політичних домовленостей із сусідніми державами. У разі серйозного загострення Москва матиме обмежені можливості для швидкого перекидання ресурсів і підтримки свого угруповання.
Саме ця особливість робить Калінінград потенційно слабкою ланкою російської військової системи. Будь-які обмеження для морського чи повітряного сполучення одразу створюють проблеми для регіону. Росія не має сухопутного коридору до Калінінграда, а тому не може діяти там так само, як на окупованих територіях України.
Погрози кремля щодо Калінінграда можуть бути розраховані передусім на залякування європейських держав. Водночас країни Балтії та Скандинавії дедалі активніше зміцнюють оборону, посилюють контроль кордонів і готуються до різних сценаріїв гібридної агресії. Йдеться не лише про військові ризики, а й про диверсії, кібератаки, провокації з безпілотниками, втручання у вибори та спроби дестабілізувати суспільства.
Європейські держави поступово переходять від спостереження до практичної протидії. Вони посилюють захист критичної інфраструктури, перевіряють підозрілу діяльність російських структур і приділяють більше уваги так званому тіньовому флоту. Для Москви це створює нові економічні та політичні труднощі.
Андрющенко припускає, що росія може вдатися до подальшої ескалації, якщо відчує втрату контролю. Проте пряме зіткнення з європейськими державами стало б для кремля надзвичайно ризикованим кроком. Тому Москва, ймовірно, продовжить поєднувати погрози з гібридними операціями, намагаючись уникати відкритого конфлікту, але водночас перевіряючи реакцію Заходу.
Українська балістика і майбутнє Кримського мосту
Ще однією важливою темою стала інформація про перше застосування української тактичної балістичної ракети. Її поява означає, що Україна поступово нарощує власні спроможності та отримує можливість уражати важливі військові об’єкти на значній відстані.
Розвиток української ракетної програми має стратегічне значення. Власна балістика зменшує залежність від партнерських постачань і дозволяє планувати удари з урахуванням національних пріоритетів. Потенційними цілями можуть бути військові аеродроми, склади боєприпасів, командні пункти, логістичні вузли та інфраструктура, яка забезпечує російську армію.
На думку експерта, перші повідомлення про використання нової зброї можуть бути лише початком масштабнішого процесу. Важливо не тільки створити ракету, а й налагодити її серійне виробництво, підготувати відповідну інфраструктуру та забезпечити стабільне постачання компонентів. Чим швидше Україна розвиватиме цей напрям, тим більше проблем виникатиме у російського командування.
У цьому контексті знову згадується Кримський міст. Він має для росії не лише транспортне, а й символічне значення. Через нього здійснюється частина військової логістики, однак після попередніх атак і пошкоджень його експлуатація стала значно складнішою. Обмеження для важкого транспорту свідчать про те, що споруда вже не функціонує у звичайному режимі.
Кримський міст залишається важливою ціллю не через символізм, а через його роль у постачанні російського угруповання в окупованому Криму. Водночас він не є єдиним логістичним об’єктом, від якого залежить забезпечення армії. Не менш важливими можуть бути залізничні переправи та мости в глибині росії, якими переміщують техніку, боєприпаси й пальне до південних напрямків.
Стан мосту також залежить від погодних умов, навантаження та якості ремонтів. Осінні шторми ускладнюють використання понтонних конструкцій і можуть створювати додаткові ризики для пошкодженої інфраструктури. Для України це означає появу нових можливостей тиску на російську логістику з повітря та моря.
Загалом оцінки Андрющенка зводяться до того, що росія входить у складніший етап війни. Кремль продовжує говорити мовою ультиматумів, однак змушений реагувати на удари по економіці, зростання європейської протидії та розвиток українського озброєння. Публічна впевненість російського керівництва дедалі частіше виглядає як спроба приховати вразливість.
Попереду може бути нова хвиля ескалації, проте її результат залежатиме не лише від заяв політиків. Важливими стануть темпи виробництва української зброї, стійкість партнерів, ефективність санкцій і здатність Європи протистояти російським гібридним операціям. У таких умовах навіть найгучніші погрози кремля не скасовують головного факту: росія поступово втрачає монополію на нав’язування власних правил.