Роксолана Мережко
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян запропонував Азербайджану розглянути обмін територіями як один із можливих способів остаточного врегулювання спірних питань і досягнення тривалого миру. За його словами, обидві країни «повинні залишити одна одну в спокої», а територіальні претензії та взаємні звинувачення не мають ставати причиною нових конфліктів.
Йдеться передусім про анклави та ексклави, які залишилися на території Вірменії та Азербайджану ще з радянських часів. Їхній статус протягом десятиліть був одним із найбільш складних питань у відносинах двох держав. Після розпаду СРСР адміністративні кордони колишніх союзних республік перетворилися на міжнародні, однак окремі населені пункти опинилися відірваними від основної території своїх країн.
Що саме передбачає пропозиція Пашиняна
Суть ідеї полягає в тому, щоб врегулювати питання анклавів не шляхом односторонньої передачі земель, а через взаємний обмін територіями. Такий підхід міг би дозволити обом сторонам заявити про збереження своїх інтересів і водночас усунути ділянки, які ускладнюють контроль над кордоном.
На умовній карті регіону предметом переговорів можуть бути азербайджанські анклави, розташовані всередині Вірменії, а також вірменський ексклав Арцвашен, який перебуває на території Азербайджану. У різні періоди сторони по-різному трактували приналежність цих земель, а питання їхнього повернення регулярно з’являлося у політичному порядку денному.
Умовна схема обміну виглядала б так: Вірменія могла б відмовитися від претензій на окремі азербайджанські анклави в обмін на врегулювання статусу Арцвашена або отримання рівнозначної територіальної компенсації. Конкретні площі, межі, транспортні маршрути та юридичний механізм мали б бути визначені лише під час офіційних переговорів.
Водночас заява прем’єра не означає, що сторони вже домовилися про остаточну карту кордону. Йдеться про політичну пропозицію та можливий формат переговорів. Для її реалізації знадобилися б узгоджені геодезичні матеріали, правове визнання кордонів, гарантії безпеки для населення й домовленості щодо доступу до доріг, водних ресурсів та комунікацій.
Чому питання анклавів є таким складним
Анклави мають не лише символічне, а й практичне значення. Частина таких територій розташована поблизу важливих автомобільних шляхів, населених пунктів і прикордонних ділянок. Будь-яка зміна їхнього статусу може вплинути на пересування людей, роботу місцевої влади, землекористування та контроль над транспортними коридорами.
Для Вірменії принциповим є недопущення нових територіальних поступок без чітких гарантій миру. У Єревані також наголошують, що кордон має бути юридично визначеним і взаємно визнаним. Для Азербайджану важливим залишається питання відновлення територіальної цілісності та повернення під контроль земель, які Баку вважає своїми на підставі радянських адміністративних меж.
Саме тому потенційний обмін територіями може виявитися складнішим, ніж просте нанесення нової лінії на карту. Необхідно буде врахувати інтереси мешканців прикордонних районів, право власності на землю, доступ до кладовищ і сільськогосподарських угідь, а також можливість безпечного проїзду через території сусідньої держави.
Окремою проблемою є відсутність повної довіри між Баку та Єреваном. Навіть після досягнення політичної домовленості сторони можуть по-різному трактувати її положення. Тому будь-який документ щодо обміну територіями, ймовірно, мав би містити чіткий календар виконання, міжнародні або двосторонні механізми контролю та процедури розв’язання спірних ситуацій.
Чи може обмін територіями привести до миру
Пашинян пов’язує ідею обміну з ширшою концепцією мирного співіснування. Її головний принцип полягає в тому, що Вірменія та Азербайджан мають відмовитися від політики постійного тиску один на одного, визнати територіальну цілісність і зосередитися на встановленні стабільного кордону.
Фраза про те, що країни «повинні залишити одна одну в спокої», фактично описує модель відносин, за якої жодна зі сторін не підтримує територіальні претензії, не використовує силові погрози та не втручається у внутрішні справи сусіда. У такому разі обмін анклавами міг би стати не самоціллю, а частиною ширшої мирної угоди.
Потенційні переваги такого рішення очевидні. Воно могло б спростити охорону кордону, зменшити кількість небезпечних ділянок, усунути приводи для локальних інцидентів і створити умови для відкриття транспортних сполучень. Для мешканців прикордоння це означало б менше блокпостів, зрозуміліші правила перетину кордону та можливість відновлення економічних контактів.
Однак ризики залишаються значними. Будь-яка територіальна угода може викликати опір усередині обох країн, особливо якщо суспільство сприйме її як односторонню поступку. Крім того, сторони мають узгодити не лише лінію кордону, а й питання демаркації, розмінування, повернення майна та гарантій для цивільного населення.
Таким чином, пропозиція Нікола Пашиняна щодо обміну територіями є спробою знайти нестандартний вихід із проблеми анклавів, яка роками залишалася джерелом напруги на Кавказі. Умовна карта такого обміну може виглядати просто, але за кожною ділянкою стоять складні історичні, правові та гуманітарні питання. Остаточний результат залежатиме від готовності Вірменії та Азербайджану перейти від заяв до прямих переговорів, взаємного визнання кордонів і реальних гарантій безпеки.