Тихон Гулевичук
Політолог Ігор Рейтерович пояснив, чому Дональд Трамп може сприймати Україну як «розмінну монету» у своїй зовнішньополітичній стратегії. На думку експерта, для американського політика українське питання часто стає не самостійним напрямом міжнародної політики, а інструментом для досягнення ширших цілей. Йдеться про спроби домовитися з росією, посилити власні позиції всередині США та продемонструвати виборцям готовність ухвалювати різкі рішення.
Водночас потенційні обмеження військової підтримки України, зокрема роботи системи супутникового зв’язку Starlink або доступу до розвідувальної інформації, не обов’язково принесуть республіканцям очікувані електоральні дивіденди. Такі кроки можуть, навпаки, посилити критику адміністрації з боку американських політиків, військових експертів та частини суспільства.
За словами аналітика, у Сполучених Штатах досі існує потужний опір рішенням, які здатні послабити Україну на полі бою. Представники силового та безпекового блоку розуміють, що поступки кремлю не гарантують завершення війни, а можуть лише створити умови для нової ескалації. Саме тому всередині американської системи влади триває боротьба між прихильниками жорсткої політики щодо росії та тими, хто прагне швидкої угоди.
Чому Трамп розглядає Україну як інструмент для домовленостей
Ігор Рейтерович звернув увагу на те, що Дональд Трамп періодично повертається до ідеї можливого зближення Вашингтона з Москвою. У його політичній логіці росія може розглядатися як потенційний партнер у протистоянні з Китаєм. Такий підхід передбачає, що Сполучені Штати нібито здатні домовитися з кремлем про новий баланс сил у світі, запропонувавши російському керівництву вигідні умови.
Однак ця концепція має серйозні обмеження. Росія протягом останніх десятиліть послідовно поглиблює політичні, економічні та військові зв’язки з Китаєм. Пекін залишається для Москви одним із найважливіших зовнішніх партнерів, а протистояння із Заходом лише пришвидшило це зближення. Тому очікування, що кремль легко відмовиться від стратегічної співпраці з Китаєм заради домовленостей із Вашингтоном, виглядають малореалістичними.
У такій ситуації Україна може опинитися в ролі предмета торгу. Якщо американська адміністрація прагне продемонструвати готовність до переговорів із росією, українські інтереси можуть бути відсунуті на другий план. Саме це і створює найбільший ризик для Києва: рішення щодо підтримки України можуть ухвалюватися не з огляду на безпеку українців, а відповідно до ситуативних політичних та геополітичних розрахунків.
Для Трампа Україна може бути розмінною монетою, якщо він вважає, що поступками українській державі можна придбати прихильність кремля або досягти інших зовнішньополітичних цілей. Проте така стратегія не враховує головного: росія розпочала війну не через окремі рішення Києва чи Вашингтона, а через прагнення зруйнувати українську незалежність і повернути контроль над сусідньою державою.
Бізнесові мотиви та модель «імперського президентства»
Окремо політолог звернув увагу на можливі бізнесові інтереси, які можуть впливати на підхід Трампа до міжнародної політики. Розмови про масштабні проєкти, відновлення економічних контактів, доступ до ресурсів або нові угоди можуть цікавити американського лідера не лише з позиції державної користі. Важливу роль можуть відігравати особисті політичні дивіденди, фінансові перспективи та вигоди для його найближчого оточення.
Такий стиль ухвалення рішень відрізняється від традиційної дипломатії, де держави керуються довгостроковими союзницькими зобов’язаннями та спільними принципами. У випадку Трампа політичні домовленості часто розглядаються як угоди, у яких кожна сторона повинна щось отримати. Проблема полягає в тому, що Україна не може бути рівноправним учасником домовленості, якщо її безпеку обговорюють без її участі.
Рейтерович характеризує підхід Трампа як «імперське президентство». Це означає прагнення глави держави максимально розширити власний вплив, послабити систему стримувань і противаг та зосередити ухвалення ключових рішень у своїх руках. За такого бачення президент не просто керує виконавчою владою, а намагається визначати роботу всіх державних інституцій.
Привабливість російської моделі для частини американських політиків експерт пов’язує з прагненням до необмеженої влади. Володимир путін протягом тривалого часу вибудовував систему, у якій парламент, суди, силові структури та медіа значною мірою підпорядковані президентському центру. Для демократичної держави така модель становить загрозу, оскільки руйнує механізми контролю та робить політичного лідера фактично недоторканним.
Саме тому будь-які спроби копіювати авторитарні методи або виправдовувати їх ефективністю можуть мати небезпечні наслідки. Якщо зовнішня політика США почне залежати від особистих симпатій, комерційних домовленостей чи бажання продемонструвати силу, союзники Вашингтона втратять відчуття передбачуваності. Для України це означатиме додаткову невизначеність щодо військової допомоги та подальших гарантій безпеки.
Чим загрожує США внутрішньополітичний хаос
Оцінюючи перспективи американської політики, політолог також застеріг від можливого загострення внутрішнього протистояння у Сполучених Штатах. Виборчі кампанії дедалі частіше перетворюються на боротьбу не лише за програми та ідеї, а й за контроль над державними інституціями. Глибокий конфлікт між республіканцями та демократами може ускладнити ухвалення рішень щодо зовнішньої допомоги, бюджету та міжнародних зобов’язань.
У разі політичної кризи увага Вашингтона буде зосереджена передусім на внутрішніх проблемах. Президентська адміністрація та Конгрес можуть витрачати значні ресурси на взаємні звинувачення, розслідування, судові процеси й боротьбу за майбутні вибори. За таких умов питання підтримки України ризикує стати заручником партійного протистояння.
Окремою загрозою є можливе використання України у внутрішній американській політичній боротьбі. Одна партія може звинувачувати іншу в надмірних витратах на допомогу Києву, тоді як її опоненти наголошуватимуть на небезпеці поступок росії. У підсумку українська тема може втратити статус стратегічного питання та перетворитися на інструмент передвиборчої риторики.
Якщо Сполучені Штати справді зануряться у тривалий політичний хаос, більша відповідальність ляже на європейські держави. Європа має бути готовою посилювати оборонні спроможності, збільшувати виробництво зброї та забезпечувати стабільну підтримку України незалежно від змін у Вашингтоні. Йдеться не лише про допомогу українській армії, а й про захист власних кордонів, адже перемога росії створила б загрозу для всієї європейської системи безпеки.
Для України висновок залишається очевидним: не можна покладатися лише на політичну волю одного американського лідера. Києву необхідно розвивати партнерства з європейськими країнами, посилювати власне виробництво озброєння та домагатися довгострокових гарантій. Тільки так можна зменшити ризик, що українські інтереси стануть предметом торгу під час чергових міжнародних переговорів.
Ситуація навколо заяв Дональда Трампа демонструє, наскільки тісно пов’язані американська внутрішня політика, бізнесові інтереси та глобальна безпека. Спроба домовитися з росією за рахунок України не гарантує миру, а здатна лише відкласти новий виток агресії. Тому рішення щодо майбутнього України мають ухвалюватися з урахуванням її суверенітету, безпеки та права самостійно визначати власний зовнішньополітичний курс.