Всеволод Чабанець
У Білорусі посилюється роль військового та силового блоку в системі державного управління. Самопроголошений президент Олександр Лукашенко дедалі частіше говорить про готовність країни до можливих воєнних викликів, проводить перевірки армії та змінює розподіл повноважень у власній адміністрації. На думку заступника керівника Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павла Латушка, ці кроки можуть свідчити про підготовку режиму до нового сценарію, за якого Мінську буде складніше залишатися осторонь від масштабного військового протистояння.
Одним із найпомітніших кадрових рішень стало призначення генерала Павла Муравейка заступником глави адміністрації Лукашенка. Раніше він очолював Генеральний штаб Збройних сил Білорусі та був першим заступником міністра оборони. Тепер до кола його обов’язків належатимуть питання безпеки, що фактично посилює присутність військового керівництва в головному політичному штабі білоруського режиму.
Навіщо Лукашенко призначив генерала в адміністрацію
Лукашенко пояснив своє рішення бажанням отримувати додаткову оцінку ситуації у військовій сфері. За його словами, генерал Муравейко має представляти альтернативну точку зору щодо стану Збройних сил та безпекових процесів. Водночас білоруський керівник заявив, що армія повинна бути готовою до найсерйозніших зіткнень.
Проте Павло Латушко звертає увагу не лише на офіційні пояснення. За його оцінкою, раніше в адміністрації Лукашенка не існувало окремої посади заступника, який безпосередньо відповідав би за військовий напрямок. Поява такого чиновника може означати, що військові питання поступово стають частиною щоденного державного управління, а не залишаються винятково компетенцією Міністерства оборони чи Генерального штабу.
Йдеться про поступове злиття державного апарату із силовим блоком, вважає Латушко. У такій моделі армія, спецслужби, органи внутрішніх справ та адміністративні структури мають діяти як єдина система. Для авторитарного режиму це дає можливість швидше ухвалювати рішення в умовах кризи, посилювати контроль над суспільством і переводити цивільні установи на роботу за правилами воєнного часу.
Кадрове рішення щодо Муравейка також може бути пов’язане з необхідністю координувати дії різних силових відомств. Якщо раніше військовий блок мав переважно професійні та оборонні функції, то тепер його представник отримує безпосередній доступ до політичного керівництва. Це створює додатковий канал для підготовки рішень, які стосуються мобілізаційних ресурсів, територіальної оборони, роботи підприємств і функціонування органів влади під час надзвичайної ситуації.
Білорусь продовжує військові навчання та перевірки
Посилення військової складової відбувається на тлі регулярних навчань, перевірок бойової готовності та відпрацювання дій у разі виникнення воєнної загрози. Білоруські підрозділи тренуються виконувати завдання в умовах, наближених до воєнного часу. У таких заходах беруть участь не лише військовослужбовці, а й представники місцевих адміністрацій, підприємств, транспортної інфраструктури та інших державних структур.
Особливе значення має перевірка взаємодії між армією та цивільними органами. У разі масштабної кризи владі потрібно буде забезпечити переміщення людей і техніки, роботу медичних установ, постачання, зв’язок та управління регіонами. Саме тому навчання можуть охоплювати значно ширше коло питань, ніж безпосередня підготовка військових підрозділів.
Павло Латушко окремо згадує територіальну оборону Білорусі. За його оцінкою, потенційно така система може охоплювати до 150 тисяч людей. Це не означає, що всі вони вже залучені до бойових завдань або мають бути негайно мобілізовані. Однак розбудова територіальної оборони свідчить про прагнення режиму створити резерв, який можна буде використати для охорони об’єктів, контролю територій, підтримки силових структур і виконання допоміжних функцій.
Для Лукашенка така модель має ще й внутрішньополітичне значення. Після протестів та тривалого протистояння із суспільством білоруська влада розглядає силові структури як основу збереження контролю. Під виглядом підготовки до зовнішніх загроз можна посилювати дисципліну всередині країни, розширювати повноваження правоохоронців та виправдовувати додатковий нагляд за громадянами.
Чи означає підготовка мобілізації неминучий вступ у війну
Найбільше запитань викликає перевірка системи мобілізації. На тлі військових навчань та заяв про готовність до серйозних зіткнень це може сприйматися як сигнал про можливий вступ Білорусі у війну. Водночас сам факт перевірки мобілізаційних механізмів ще не означає оголошення мобілізації або ухвалення рішення про безпосередню участь білоруської армії в бойових діях.
За словами Латушка, Лукашенко не зацікавлений у тому, щоб самостійно розпочинати повномасштабну участь у війні. Такий крок створив би для нього значні політичні ризики, посилив би залежність від союзників і міг би спричинити негативну реакцію частини білоруського суспільства. Крім того, залучення військових до бойових дій означало б додаткові втрати, економічні проблеми та загрозу дестабілізації самого режиму.
Водночас Мінськ може готуватися до ситуації, у якій уникнути прямої участі буде неможливо. Саме для цього перевіряються списки військовозобов’язаних, порядок розгортання резервних підрозділів, робота пунктів збору та спроможність державних установ діяти в умовах особливого періоду. Такі заходи дають владі можливість оцінити, наскільки швидко країна зможе перейти від мирного режиму до мобілізаційної моделі.
Підготовка до мобілізації не дорівнює оголошенню мобілізації. Це важливе розмежування, оскільки військові перевірки можуть проводитися заздалегідь і мати плановий характер. Проте сукупність факторів — призначення генерала до адміністрації Лукашенка, регулярні навчання, посилення територіальної оборони та підготовка цивільної інфраструктури — вказує на системну перебудову державного апарату.
Найімовірніше, білоруський режим прагне одночасно досягти кількох цілей. По-перше, продемонструвати союзникам готовність підтримувати спільну військову політику. По-друге, показати зовнішнім противникам, що Білорусь здатна швидко розгорнути силові ресурси. По-третє, посилити внутрішній контроль і підготувати суспільство до можливих обмежень під приводом безпеки.
Отже, нинішні дії Лукашенка не дають підстав стверджувати, що Білорусь уже ухвалила рішення про вступ у війну або негайне проведення загальної мобілізації. Однак вони свідчать про інше: військовий блок отримує дедалі більший вплив на державну політику, а білоруська влада готує всі ключові структури до розвитку подій за воєнним сценарієм. Саме ця тенденція, на думку Павла Латушка, є головним сигналом для оцінки подальших кроків Мінська.