Всеволод Чабанець
Російське командування продовжує демонструвати зневажливе ставлення до власних військовослужбовців, використовуючи їх як витратний матеріал на найнебезпечніших ділянках фронту. За даними української розвідки, у складі першої окремої мотострілецької бригади окупаційної армії до виконання штурмових завдань залучають військового, якого військово-лікарська комісія раніше визнала непридатним до служби через ВІЛ-інфекцію. Підрозділ бере участь у боях на Покровському напрямку.
Інформація стала відомою після публікації аудіоперехоплення розмови російських військовослужбовців. Із запису випливає, що командування не забезпечило належного виконання рішення медичної комісії, а самого солдата фактично залишило без захисту. Ба більше, замість оформлення звільнення або переведення за станом здоров’я його почали переслідувати як військового, який нібито самовільно залишив частину.
Військовослужбовця визнали непридатним, але залишили на передовій
Як повідомляють українські розвідники, ще в лютому російська військово-лікарська комісія встановила, що окупант не може проходити військову службу через стан здоров’я. Причиною стала ВІЛ-інфекція, яка потребує постійного медичного нагляду та регулярного прийому антиретровірусної терапії. Без відповідного лікування захворювання може прогресувати, послаблювати імунну систему та спричиняти небезпечні ускладнення.
Однак висновок комісії, очевидно, не став підставою для припинення його участі у війні. Російське командування продовжило використовувати солдата для виконання завдань, пов’язаних із безпосереднім ризиком для життя. У таких умовах військовослужбовець опинився між двома загрозами: небезпекою на полі бою та відсутністю необхідної медичної допомоги.
Під час розмови росіянин пояснює, що його документи про непридатність не були належним чином оформлені або доведені до командування. Через це замість завершення процедури звільнення його оголосили таким, що самовільно залишив частину. Фактично медичну проблему перетворили на привід для кримінального переслідування.
«ВІЛ погіршує моє становище. Взагалі я списаний за ВЛК. За ВЛК ще у лютому я був списаний, але оскільки я не дочекався рішення, мене подали в СЗЧ», – скаржиться російський військовослужбовець у перехопленій розмові.
Ця історія свідчить не про небезпеку людей, які живуть із ВІЛ, а про злочинну практику російської армії, де медичні висновки ігнорують, а поранених та хворих бійців змушують продовжувати службу. ВІЛ не передається під час звичайного побутового спілкування, а люди, які отримують сучасну терапію, можуть жити повноцінним життям. Проблемою у цьому випадку є не діагноз військового, а свідоме нехтування його правами та станом здоров’я.
Як російська армія поводиться з тими, хто не може воювати
У російських підрозділах дедалі частіше фіксують випадки, коли солдатів із серйозними захворюваннями, травмами або психологічними розладами не відправляють на лікування, а повертають до бойової роботи. Командири зацікавлені передусім у збереженні чисельності штурмових груп, тому будь-яка людина, здатна тримати зброю, може бути направлена на передову незалежно від висновків лікарів.
Оголошення таких військових дезертирами або порушниками дисципліни дозволяє командуванню приховувати власні рішення. Якщо боєць відмовляється виконувати наказ через тяжкий стан, його можуть звинуватити у боягузтві, непокорі або самовільному залишенні частини. У результаті відповідальність за незаконне залучення хворої людини до бойових дій перекладають на самого військовослужбовця.
Подібна система створює атмосферу страху серед особового складу. Російські солдати розуміють, що скарги на стан здоров’я не гарантують лікування або звільнення. Навпаки, спроба домогтися виконання рішення медичної комісії може завершитися тиском, погрозами та кримінальною справою. Саме тому багато військових продовжують перебувати в окопах навіть тоді, коли фізично не здатні виконувати завдання.
Для окупаційних підрозділів це має особливо тяжкі наслідки. Військовослужбовці без належної підготовки та медичного забезпечення не можуть ефективно діяти в бою. Вони стають додатковим навантаженням для підрозділу, потребують евакуації та допомоги, але водночас самі залишаються без необхідної підтримки. Командування ж продовжує відправляти їх у штурми, сподіваючись лише на кількість особового складу.
Моральний стан російської піхоти залишається критичним
Перехоплення також показує загальний морально-психологічний стан російських військових. У розмовах окупанти скаржаться на відсутність нормального харчування, води, ротацій, медичної допомоги та зрозумілих наказів. Військові дедалі частіше опиняються в ситуації, коли командири вимагають наступати, але не забезпечують навіть базових умов для виживання.
Раніше у подібних розмовах російські солдати розповідали про виснаження, тривале перебування в окопах і відсутність можливості відновитися. Деякі з них говорили, що буквально втрачають сили через голод, спрагу та антисанітарію. Такі свідчення доповнюють картину системної кризи в окупаційній армії, де життя рядового військового не має для командування жодної цінності.
Використання хворого військовослужбовця у штурмових діях може мати ознаки воєнного злочину, якщо командири свідомо направляють його на небезпечне завдання, знаючи про медичні протипоказання. Окремої оцінки потребує і практика переслідування солдата за самовільне залишення частини після того, як він намагався домогтися виконання рішення військово-лікарської комісії.
За даними української розвідки, російська армія не лише нехтує здоров’ям власних військових, а й приховує наслідки такого ставлення за допомогою тиску та репресій. Хворих і виснажених солдатів продовжують використовувати як штурмову силу, а тих, хто намагається врятуватися, можуть оголошувати дезертирами. Це ще раз демонструє справжню ціну заяв російського керівництва про «турботу» щодо своїх військовослужбовців.
Історія росіянина з ВІЛ, якого після висновку про непридатність фактично залишили на війні, є показовою для всієї системи. У ній поєдналися нехтування медичними документами, примус до участі в бойових діях, відсутність лікування та покарання за спробу скористатися власним правом на безпеку. Українські розвідники продовжують фіксувати такі випадки, щоб показати, як російське командування ставиться до людей, яких воно відправляє на війну.