Роксолана Мережко
Глобальна бідність знову демонструє небезпечну динаміку. За останній рік кількість людей, які живуть в умовах гострої багатовимірної бідності, збільшилася приблизно на 51,5 мільйона. Нині у 108 країнах світу з такими проблемами стикаються близько 1,2 мільярда людей. Понад половину цієї кількості становлять діти — приблизно 617 мільйонів неповнолітніх.
Ці цифри свідчать не лише про нестачу доходів, а й про глибоку кризу доступу до найнеобхідніших умов життя. Бідність дедалі частіше визначається не тільки розміром заробітку чи відсутністю заощаджень. Вона охоплює житло, харчування, освіту, медичну допомогу, чисту воду, електроенергію, санітарію та можливість користуватися сучасними технологіями.
Багатовимірна бідність: чому одних грошей недостатньо
Багатовимірна бідність — це ситуація, коли людина одночасно позбавлена кількох базових можливостей. Родина може мати певний дохід, але залишатися бідною, якщо живе в аварійному будинку, не має доступу до чистої води, змушена готувати їжу на небезпечному паливі або не може забезпечити дітям регулярне навчання.
Такий підхід дає змогу побачити реальні умови життя населення. Наприклад, дві сім’ї з однаковим рівнем доходу можуть опинитися у принципово різних обставинах. Одна має стабільне електропостачання, школу неподалік і медичний пункт у межах доступності. Інша живе у віддаленому селі, де немає дороги, каналізації, інтернету та безпечного джерела питної води. Формально їхні доходи можуть бути схожими, однак рівень добробуту суттєво відрізняється.
Найбільше від багатовимірної бідності потерпають діти. Вони не можуть самостійно впливати на доходи родини, місце проживання чи доступ до послуг, проте саме в дитинстві закладаються здоров’я, освітні навички та майбутні професійні можливості. Якщо дитина регулярно недоїдає, пропускає заняття або не має необхідного освітнього середовища, наслідки можуть зберігатися протягом усього життя.
Дитяча бідність також підвищує ризик раннього працевлаштування, вимушеного залишення школи, хронічних захворювань і соціальної ізоляції. У результаті формується замкнене коло: низькі доходи батьків обмежують можливості дітей, а недостатня освіта в майбутньому зменшує їхні шанси на стабільну роботу та гідну оплату праці.
Особливо складною залишається ситуація у сільській місцевості. Близько 83% людей, які живуть у гострій багатовимірній бідності, мешкають саме поза містами. У селах і віддалених громадах часто бракує шкіл, лікарень, громадського транспорту, водогонів і надійного електропостачання. Навіть за наявності роботи місцеві жителі можуть не мати можливості швидко отримати соціальну чи медичну допомогу.
Регіони, де криза відчувається найгостріше
Найбільшого удару зазнають країни Африки на південь від Сахари та держави Південної Азії. Там одночасно діють кілька чинників: швидке зростання населення, нестача робочих місць, слабка інфраструктура, продовольчі кризи, наслідки посух і повеней, а також збройні конфлікти.
У багатьох громадах сільське господарство залишається основним джерелом заробітку. Коли посіви знищує посуха або врожай гине через надмірні опади, родина втрачає не лише їжу, а й кошти для оплати навчання, лікування та житла. За відсутності соціального захисту навіть один невдалий сезон може змусити людей продавати майно, забирати дітей зі школи або залишати рідний регіон.
Додатковий тиск створює демографічна ситуація. Навіть якщо частка бідного населення в окремій країні скорочується, загальна кількість нужденних може збільшуватися через стрімке зростання чисельності жителів. Саме це відбувається в деяких державах, де економіка поступово розвивається, але нові робочі місця та соціальні послуги не встигають за потребами населення.
Важливу роль відіграють і воєнні конфлікти. Війни руйнують житлові будинки, школи, лікарні, транспортні мережі та підприємства. Люди втрачають роботу, майно й доступ до базових послуг. Переміщені сім’ї часто опиняються в тимчасових поселеннях, де умови проживання залишаються складними, а діти переривають навчання.
Зміна клімату посилює ці проблеми. Підвищення температури, дефіцит води, тривалі посухи, масштабні повені та деградація ґрунтів безпосередньо впливають на продовольчу безпеку. Найбільш вразливими є люди, чий добробут залежить від землеробства, тваринництва або сезонної праці. У них часто немає страхування, резервних заощаджень і можливості швидко змінити професію.
Країни, яким вдалося скоротити рівень бідності
Попри глобальне погіршення ситуації, окремі держави демонструють, що системна боротьба з бідністю може давати результат. У 33 країнах частка населення, яке живе в умовах багатовимірної бідності, скоротилася вдвічі. Серед прикладів — Есватіні, де за 15 років показник зменшився з 38,7% до приблизно 8%.
Позитивні зміни також фіксувалися в Китаї, В’єтнамі, Єгипті, Непалі та Таджикистані. Успіх цих країн пов’язують із розширенням доступу до освіти, розвитком інфраструктури, масштабними програмами соціальної підтримки, покращенням медичних послуг і створенням нових можливостей для зайнятості.
Водночас зменшення показника бідності не завжди означає, що проблема повністю вирішена. Частина людей може перейти з гострої бідності до вразливого становища. Це означає, що вони вже мають доступ до кількох базових послуг, але будь-яка криза — втрата роботи, хвороба, стихійне лихо чи різке подорожчання продуктів — здатна знову погіршити їхнє становище.
Складні процеси відбуваються в Нігерії, де рівень бідності продовжує зростати. В Анголі та Замбії частка бідного населення зменшилася, проте через швидке збільшення чисельності жителів загальна кількість нужденних стала більшою. Це показує, що для подолання бідності недостатньо лише покращувати середні показники. Потрібно, щоб економічне зростання випереджало демографічні зміни та було доступним для широких верств населення.
Ефективна боротьба з бідністю потребує комплексних рішень. Йдеться про безкоштовну або доступну освіту, якісну медицину, розвиток сільських територій, підтримку малого бізнесу, створення робочих місць і захист сімей від різких економічних потрясінь. Не менш важливими є програми забезпечення чистою водою, електроенергією, безпечним житлом і повноцінним харчуванням.
Окрему увагу необхідно приділяти дітям. Допомога має включати шкільне харчування, доступ до дошкільної освіти, медичний супровід, психологічну підтримку та можливість навчатися навіть під час криз. Інвестиції в дітей є одним із найефективніших способів розірвати багаторічне коло бідності.
Зростання кількості нужденних на 51 мільйон — це не просто статистична зміна. За кожною цифрою стоїть родина, яка змушена обирати між їжею, лікуванням, навчанням і оплатою житла. Глобальна тенденція демонструє, що економічний прогрес без соціальної справедливості не гарантує добробуту. Щоб змінити ситуацію, державам необхідно одночасно працювати над доходами населення, якістю державних послуг та стійкістю громад до криз.