Дональд Трамп останніми місяцями активно позиціонує себе як ключовий фігура у питаннях мирного врегулювання на тлі російсько-української війни. Та коли ексцентричний президент США називає себе нібито єдиним «джокером» у питанні України, варто розібратися, що стоїть за цією риторикою, наскільки така роль відповідає реальності і які наслідки для Україна та міжнародної спільноти може мати подібне самопрезентування.
Козирна позиція: що має на увазі ТрампЗаяви Трампа про те, що він є єдиним «джокером» у справі України, поєднують у собі кілька політичних меседжів. По-перше, це спроба підкреслити власну незамінність у міжнародних переговорах і уявну здатність забезпечити «мир» на вигідних для нього умовах. По‑друге, така риторика — елемент внутрішньополітичної стратегії: демонстрація сили та компетентності перед виборцями, які цінують сильне лідерство і прямі домовленості з опонентами США.
Проте реальність дипломатії значно складніша за гасла. Роль «переговорного козиря» передбачає не лише слова, а й комплекс важелів впливу: офіційні інструменти зовнішньої політики, союзницькі коаліції, економічні санкції, військова допомога та легітимність міжнародних інституцій. Часто саме сукупність цих елементів, а не персональний імідж, визначає результат. Тому твердження про одномоментну всемогутність одного діяча — радше політичний прийом, ніж аналітичний факт.
Мотиви та цілі: чому він це кажеІмовірні мотиви такої риторики можна згрупувати так:
1) Внутрішньополітична мобілізація. Демонстрація контролю над міжнародними процесами підсилює образ сильного лідера і може залучати електорат, для якого безпека і порядок — пріоритети.
2) Торгове підсилення позицій у переговорах. Заяви про унікальну роль можуть слугувати посилом як для союзників, так і для опонентів: мовляв, з цією людиною можна домовитися швидше — або навпаки, що без нього домовленості нездійсненні.
3) Психологічний тиск на Росію та інші сторони. Показова самовпевненість може бути спрямована на формування вразливого враження у супротивника, що іноді використовується як елемент переговорної тактики.
4) Медіа‑стратегія. Гучні заяви забезпечують увагу ЗМІ і контролюють наратив — особливо у період передвиборчих кампаній.
Однак є й ризики: надмірна персоніфікація дипломатії підриває довіру партнерів, якщо вона супроводжується невідповідністю між словами і діями. Союзники можуть побоюватися, що швидкі односторонні угоди не враховуватимуть їхніх інтересів, а Україна — що її інтереси можуть стати торгівельним товаром.
Наслідки для України та можливі сценаріїДля Україна заяви, що хтось має «єдиний джокер», створюють складний вибір. З одного боку, потенційний американський посередник з великим політичним капіталом може прискорити переговорний процес. З іншого — залежність від індивідуального актора ускладнює довгострокову стійкість рішень. Ключові моменти для Києва:
1) Захист суверенітету. Українські інтереси мають бути у центрі будь‑яких домовленостей, а не віддані в обмін на швидкі мирні сигнали.
2) Розширення коаліцій. Ставка на багатосторонні механізми і послідовну роботу з союзниками зменшує ризики, пов'язані з персоном одного лідера.
3) Прозорість і гарантії. Будь‑які домовленості повинні мати чіткі механізми виконання і міжнародні гарантії, щоб не залишити Україну у вразливому становищі.
Можливі сценарії: від швидкого, але обмеженого за змістом перемир'я до тривалих багатосторонніх переговорів із залученням НАТО, ЄС і ООН. Який із них реалізується, залежить не лише від амбіцій окремого політика, а й від готовності партнерів діяти координовано.
Підсумовуючи, риторика про «єдиного джокера» — це потужний політичний інструмент, який діє на символічному рівні, але його реальна ефективність обмежена складністю сучасної дипломатії. Для Україна важливо зберігати пріоритети національної безпеки, посилювати міжнародні зв'язки й домагатися гарантій, що будь‑які домовленості будуть стабільними та збалансованими, а не результатом персональних торгових угод.