Паризький саміт вже встиг викликати більше запитань, ніж відповідей, але одна річ виглядає доволі конкретною: на столі з'явився план фінансування для збільшення чисельності та підтримки ЗСУ. Це дає і добру новину, і підстави для серйозних сумнівів. У цій статті розберемо, що саме погодили учасники саміту, чому це важливо для безпеки України і яку роль у розкладі відіграє аналітик Вадим Денисенко з його «поганою новиною», яка поки що псує картину, але може зникнути через шість-дев'ять місяців.
Хороша новина: фінансова база для 700-тисячної арміїНа саміті в Парижі країни-партнери обговорили та частково погодили механізми фінансової підтримки для створення та утримання військового контингенту близько 700 тисяч осіб. Мова йде не лише про зарплати, а й про забезпечення амуніцією, технікою, підготовку кадрів та логістику. Учасники заходу підтвердили готовність розглядати багаторічні пакети допомоги, включно з кредитами, грантами та поставками обладнання.
Це важливо з кількох причин: по-перше, стабільне фінансування дозволяє планувати модернізацію, по-друге, гарантує оборонну спроможність у середньостроковій перспективі, а по-третє, підсилює політичні сигнали про довгострокову підтримку України. Саміт також торкнувся питань стандартизації постачань, спільного навчання і передачі технологій, що дає змогу швидше інтегрувати нові підрозділи у бойові структури.
Погана новина від Вадима Денисенка і чому вона може бути тимчасовоюУ політичного аналітика Вадима Денисенка є погана новина, яка наразі «псує всю гру». Йдеться про ризики, пов'язані з реалізацією погоджених планів: бюрократія, політичні цикли в країнах-донорках, затримки з виробництвом і логістика, а також умовності багатьох політичних заяв. Денисенко наголошує, що без чітких юридичних механізмів та зобов'язань з бюджетною прив'язкою подекуди «пакети допомоги» залишатимуться політичними деклараціями, які складно перетворити на конкретні поставки.
Крім того, існує ризик розриву консенсусу серед партнерів — як внутрішньополітичного, так і геополітичного характеру. Якщо у країнах-донорках відбудуться урядові зміни або переорієнтація пріоритетів (економічна криза, вибори, інші регіональні конфлікти), це може затримати або обмежити обсяги підтримки. На додаток, короткострокові проблеми на виробництві боєприпасів та техніки можуть поставити під питання оперативну готовність нових підрозділів.
Однак саме тут Денисенко бачить і проміжну опцію: ці проблеми можуть бути тимчасовими. Через шість-дев'ять місяців багато факторів можуть змінитися — починаючи від розгортання нових виробничих ліній і завершення внутрішніх бюджетних процедур у партнерах, закінчуючи політичним консолідацією довкола питання безпеки. Якщо ці процеси підуть успішно, початкові затримки виглядатимуть як «природний» перехідний етап між політичною заявою і практичною реалізацією.
Що це означає для України: сценарії та рекомендаціїЄ кілька можливих сценаріїв розвитку подій. Позитивний сценарій передбачає швидку імплементацію домовленостей: підписання конкретних угод, виділення коштів в бюджетах партнерів, налагодження ланцюгів постачання та прискорення навчання особового складу. Це дозволить Україні наростити оборонний потенціал і захистити критичні напрямки.
Песимістичний сценарій — коли бюрократія, внутрішня політика та проблеми з виробництвом затягнуть процес. У такому випадку навіть наявність політичної волі не гарантує швидких результатів, а це означатиме додатковий тиск на наявні сили та ризики для операційної стійкості.
У зв'язку з цим є конкретні кроки, які можуть допомогти мінімізувати ризики: 1) домагатися чітких юридичних зобов'язань у форматі багаторічних контрактів, 2) інтегрувати питання логістики і виробництва у плани допомоги, 3) активніше координувати обмін інформацією між оборонними відомствами і партнерами, 4) розвивати внутрішнє виробництво критичних компонентів.
Підсумовуючи, Паризький саміт дав добру новину у вигляді домовленостей щодо фінансового забезпечення великої армії, але погана новина — це реалії практичної імплементації. Проте за оптимістичного вигляду подій і при скоординованих діях партнери та Україна можуть перетворити декларації у відчутний результат протягом шести-дев'яти місяців. Політична воля та технічна робота — ось що сьогодні вирішує долю обіцянок.