Супротивники Ірану закликають Трампа не атакувати

Різке загострення навколо судноплавства у впливовому регіоні знову піднімає питання про те, яку стратегію обере Вашингтон. Представники країн Перської затоки, які конкурують із Іраном, звернулися з проханням до президента США щодо стриманості, після того як Пентагон попередив про готовність до "серйозних ударів". Паралельно торговельні маршрути та ринки нафти реагують на невизначеність, а світова спільнота наполегливо закликає до дипломатичних рішень.

Ситуація, описана у статті газети WSJ, виявляє складне поєднання страхів і прагматизму. Хоча деякі уряди регіону справді стурбовані активністю Ірану у морі, одночасно вони не зацікавлені в ескалації, яка може спричинити масові порушення енергетичних поставок. Ризик безпосередньої військової відповіді, навіть якщо вона обмежена, може призвести до незворотних наслідків для цивільної інфраструктури та ринків нафти, зокрема для танкерів, що перевозять ключові обсяги енергоносіїв.

Будь-яка військова операція проти Ірану автоматично тягне за собою низку економічних ризиків. Перш за все це стосується безпеки нафтових танкерів у Перській затоці та сусідніх водах. Якщо морські маршрути стануть небезпечними, страхова вартість перевезень зросте, а оператори почнуть уникати традиційних коридорів, що призведе до затримок і подорожчання палива по всьому світу. Крім того, зросте ціна на нафту, що негативно вплине на економіки як імпортерів, так і експортерів нафти.

На політичному рівні навіть обмежений удар може стимулювати радикалізацію в регіоні та посилити позиції тих сил, які виступають проти діалогу. Країни-сусіди, що звернулись до адміністрації США, очевидно прагнуть уникнути такого сценарію: для них важливіше підтримувати певну стабільність, ніж отримувати короткострокову військову перевагу за рахунок довгострокової нестабільності.

Експерти та регіональні лідери наголошують на необхідності комбінованого підходу: посилення моніторингу морських шляхів, створення механізмів вкладення довіри між суперниками і активізація багатосторонніх переговорів. Захист нафтових танкерів може здійснюватися як військовими заходами оборонного характеру при широкій міжнародній координації, так і через цивільні ініціативи — наприклад, маршрутизацію обов’язкових супровідних процедур та посилення контролю за вантажами.

Важливо також підкреслити роль третіх країн та міжнародних організацій у зниженні напруження. Європейські столиця, ООН та інші дипломати можуть виступити посередниками, запропонувавши гарантії безпеки для торговельних шляхів та створивши платформи для конструктивного діалогу. Така кооперація може бути ефективнішою за односторонні удари, оскільки зменшує ризик непередбачуваних реакцій і дає змогу врахувати інтереси всіх сторін.

У підсумку, небезпека для нафтових танкерів і пов’язані з цим побоювання держав Перської затоки демонструють, наскільки тісно пов’язані військова політика та глобальна економіка. Рішення про застосування сили мають враховувати не лише тактичні цілі, а й стратегічні наслідки для безпеки енергопостачання, стабільності регіону та міжнародних ринків. Саме тому сьогодні багато хто закликає до обережного підходу та пріоритету дипломатичних інструментів задля збереження стабільності і передбачуваності у міжнародних відносинах.