Тихон Гулевичук
Колишній керівник військової розвідки Європейського Союзу та полковник литовської армії у відставці Гінтарас Багдонас вважає, що підхід Дональда Трампа до російсько-української війни визначається не стільки прагненням до справедливого миру, скільки бажанням досягти політичної та економічної домовленості з Владіміром путіним. На думку експерта, така стратегія може послабити тиск на кремль, створити додаткові ризики для України та поставити під загрозу єдність західних союзників.
Особливе занепокоєння викликають можливі рішення Вашингтона щодо російського дизельного пального та інших енергетичних ресурсів. Якщо Сполучені Штати справді послаблюють санкційні обмеження заради закупівлі значних обсягів нафтопродуктів, це матиме не лише економічний, а й політичний ефект. Росія отримає додаткові доходи, які можуть бути спрямовані на фінансування війни, тоді як Москва сприйматиме такий крок як сигнал про готовність Заходу до поступок.
Ексглава розвідки ЄС наголошує: короткострокова вигода від потенційного зниження цін на пальне не компенсує довгострокових наслідків. Підтримка російської енергетики допомагає кремлю зберігати військово-промисловий потенціал і водночас підриває санкційну політику, яка мала обмежити здатність росії продовжувати агресію.
Чому угода з росією може послабити позиції України
За оцінкою Багдонаса, повідомлення про можливу закупівлю американською стороною великих партій російського дизеля виглядає особливо суперечливо на тлі переговорів про припинення війни. Коли одна зі сторін отримує економічну підтримку, їй складніше пояснити необхідність іти на реальні поступки за столом переговорів. Російське керівництво може дійти висновку, що час працює на нього, а тому немає потреби погоджуватися на тривале припинення вогню.
Експерт переконаний, що президент США передусім орієнтується на внутрішньополітичний порядок денний. Зниження вартості пального або демонстрація здатності укладати великі міжнародні угоди можуть бути використані як аргумент перед американськими виборцями. Однак така політика, за його словами, не обов’язково наближає завершення війни та не гарантує Україні безпеку.
Проблема полягає і в тому, що окремі домовленості Сполучених Штатів із Москвою здатні розколоти союзників. Європейські країни роками намагалися діяти спільно, запроваджуючи обмеження проти російської економіки та підтримуючи Україну. Якщо Вашингтон в односторонньому порядку почне робити винятки для кремля, це може посилити недовіру між партнерами та створити враження, що принципи міжнародної політики легко змінюються під впливом ситуативної вигоди.
Водночас обсяги можливих поставок російського дизеля, на думку колишнього розвідника, не здатні кардинально змінити ситуацію на американському ринку. Частина нафтопродуктів, яка раніше прямувала до інших держав, може бути перенаправлена до США. Тобто йдеться не обов’язково про появу нових ресурсів, а про зміну напрямку експорту. Натомість політичний сигнал для росії буде значно важливішим за короткостроковий економічний результат.
На цьому тлі українські удари по російських нафтопереробних підприємствах можуть впливати на здатність кремля експортувати пальне та забезпечувати власну армію. Пошкодження НПЗ, паливної інфраструктури й об’єктів, пов’язаних із видобутком та переробкою нафти, створює додаткове навантаження на російську воєнну економіку.
За словами Багдонаса, Україна має продовжувати тиснути на російські спроможності. Саме військові та економічні втрати можуть змусити кремль переглянути свої цілі. Якщо ж росія зберігатиме стабільні доходи від експорту енергоносіїв і матиме доступ до необхідних ресурсів, її керівництво може не побачити причин для припинення агресії.
Чому кремль може відмовлятися від енергетичного перемир’я
Гінтарас Багдонас скептично оцінює перспективи домовленостей про припинення ударів по енергетичних об’єктах. Він нагадує, що російська влада неодноразово використовувала переговори як інструмент для виграшу часу, перегрупування військ і підготовки нових атак. Тому будь-яке перемир’я, на його думку, має супроводжуватися дієвими механізмами контролю та покарання за порушення.
Ключовою проблемою залишається те, що стратегічні цілі кремля не змінилися. Російське керівництво продовжує заперечувати право України на самостійний політичний курс і прагне зберегти контроль над окупованими територіями. За таких умов домовленість про окремий тип об’єктів або обмежене припинення вогню може виявитися лише тимчасовою паузою.
Експерт вважає, що справжня зміна позиції Москви стане можливою лише після серйозного виснаження російської воєнної економіки. Йдеться не тільки про нестачу грошей, а й про проблеми з виробництвом техніки, постачанням компонентів, ремонтом озброєння та забезпеченням армії. Росія має значні природні ресурси й резерви міцності, тому тиск на неї має бути системним і тривалим.
Важливу роль у цьому процесі відіграють санкції. Якщо вони застосовуються непослідовно або окремі держави починають робити винятки, ефективність обмежень зменшується. Кремль отримує можливість використовувати розбіжності між партнерами, переконуючи одних у необхідності економічної співпраці, а інших залякуючи ескалацією.
Водночас Багдонас наголошує, що Україна вже не є лише отримувачем допомоги. Українські військові стримують російську армію та фактично виграють час для європейських країн, які нарощують власні оборонні спроможності. Саме тому підтримка України, за його оцінкою, є не благодійністю, а внеском у безпеку всього континенту.
Гібридна загроза для Балтії та роль НАТО
Окрему частину оцінки колишнього керівника розвідки ЄС становлять загрози для Литви, Латвії, Естонії та інших європейських держав. На його думку, росія вже веде проти країн Заходу гібридну війну, яка не обмежується військовими діями. Йдеться про кібератаки, диверсії, дезінформацію, спроби впливати на міграційні процеси, пошкодження підводних комунікацій та провокації на кордонах.
Особливо небезпечною є стратегія, спрямована на створення політичної нестабільності. Кремль намагається переконати суспільства, що НАТО нібито не здатне захистити своїх членів, а допомога Україні лише підвищує ризик прямого зіткнення. Такі наративи покликані посіяти страх, послабити довіру до державних інституцій і змусити уряди країн Балтії діяти обережніше.
Литва та її сусіди посилюють охорону кордонів, встановлюють технічні засоби спостереження та координують роботу прикордонних служб. Водночас держави регіону приділяють більше уваги захисту енергетичних мереж, інтернет-кабелів, портів і транспортної інфраструктури. Будь-який інцидент у цих сферах може мати наслідки не лише для однієї країни, а й для всього Північноатлантичного альянсу.
На думку Багдонаса, реагувати на гібридні атаки мають передусім самі держави. НАТО залишається головним військовим союзом, однак не всі види гібридних дій автоматично підпадають під механізми колективної оборони. Тому національні уряди повинні швидко встановлювати факт атаки, інформувати суспільство, притягувати винних до відповідальності та демонструвати готовність до симетричних або асиметричних заходів.
Важливою складовою стримування є не лише здатність захиститися, а й готовність покарати агресора. Пасивне спостереження та обмеження заявами про занепокоєння можуть, за оцінкою експерта, сприйматися Москвою як слабкість. Натомість скоординована реакція країн Балтії, Північної Європи та інших союзників показує, що гібридний тиск не залишиться без наслідків.
Водночас Європі ще потрібно посилювати власні оборонні можливості. Йдеться про розвідку, супутникове спостереження, далекобійні системи, логістику, протиповітряну оборону та здатність швидко переміщувати війська. Європейські держави збільшують видатки на оборону, однак для досягнення повної самодостатності знадобляться роки.
Головний висновок Багдонаса полягає в тому, що Україна та її союзники не можуть покладатися лише на політичні обіцянки. Захист міжнародного права потребує єдності, тривалого економічного тиску на Росію та готовності протидіяти як відкритій агресії, так і прихованим гібридним атакам. Якщо Захід демонструватиме послідовність, кремлю буде складніше використовувати розбіжності між державами для продовження війни.