Пономарьова Мар'яна
Ідея так званого енергетичного перемир’я, яку просував Дональд Трамп, мала б стати окремим елементом ширших домовленостей між Україною та росією. Її суть полягала у тимчасовому припиненні ударів по енергетичній інфраструктурі, зокрема по нафтопереробних підприємствах, нафтобазах, електростанціях і газових об’єктах. Водночас навколо цієї ініціативи виникла принципова суперечність: від України очікували фактичної односторонньої відмови від атак по російській паливній інфраструктурі, тоді як Москва не продемонструвала готовності до рівнозначних і чітко перевірюваних обмежень.
Саме тому формулювання про «енергетичне перемир’я» виявилося значно складнішим, ніж могло здатися на перший погляд. Для Києва припинення ударів по нафтопереробних заводах росії без надійних гарантій означало б втрату одного з небагатьох інструментів тиску на противника. Для Москви така пауза могла б стати способом стабілізувати постачання пального, відновити пошкоджені виробничі потужності та підготуватися до подальших бойових дій.
Чому нафтопереробна інфраструктура стала ключовою ціллю
Російська нафтопереробна галузь має не лише економічне, а й безпосереднє військове значення. Нафтопереробні заводи виробляють бензин, дизельне пальне, авіаційний керосин та інші продукти, необхідні для армії, транспорту й промисловості. Удари по таких об’єктах можуть впливати на логістику, здатність забезпечувати військові частини та стабільність внутрішнього паливного ринку.
Для України атаки на російські НПЗ розглядаються як відповідь на систематичні удари по українських енергетичних об’єктах. Росія протягом повномасштабної війни неодноразово намагалася пошкодити електростанції, підстанції, газові сховища та інші елементи критичної інфраструктури. У такій ситуації Київ наголошує, що не може добровільно відмовитися від ударів по військово-промислових і паливних можливостях противника, якщо Москва продовжує атакувати українські міста та підприємства.
Головна проблема полягає у відсутності взаємності. Будь-яке перемир’я, особливо в енергетичній сфері, має передбачати однакові правила для обох сторін. Якщо одна країна припиняє удари, а інша використовує паузу для ремонту, накопичення ресурсів і відновлення наступального потенціалу, така домовленість перетворюється не на мирний механізм, а на односторонню поступку.
Російська позиція та проблема односторонніх умов
Москва традиційно намагається подавати будь-які переговорні ініціативи у вигідному для себе форматі. Російська влада може публічно підтримувати окремі елементи паузи, але водночас висувати додаткові вимоги, які фактично обмежують можливості України захищатися. У випадку з енергетичним перемир’ям це особливо небезпечно, адже удари по паливній інфраструктурі росії стали одним із чинників, що змушують її витрачати ресурси на внутрішню стабілізацію.
Якщо росія не погоджується навіть на чітко визначену паузу, це свідчить про відсутність готовності до реального компромісу. Тимчасове припинення атак мало б бути простим для формулювання: конкретний перелік об’єктів, визначений термін дії, механізм контролю та зрозумілі наслідки порушення. Натомість розмиті заяви без процедур перевірки створюють простір для маніпуляцій і взаємних звинувачень.
Окреме питання — статус цивільних та військових об’єктів. Росія часто розміщує елементи військової інфраструктури поруч із цивільними підприємствами або використовує промислові об’єкти для забезпечення армії. Тому просте визначення «не атакувати енергетику» може бути недостатнім. Потрібно розрізняти об’єкти, які забезпечують цивільне населення, і підприємства, що прямо працюють на військову машину.
Для України принципово важливо, щоб домовленості не забороняли захищатися від ракетних і дронових атак. Енергетичне перемир’я не може означати припинення роботи української протиповітряної оборони, обмеження розвідки або відмову від ударів у відповідь на нові атаки. Інакше росія отримала б можливість вести наступальні дії, прикриваючись формальним статусом домовленості.
Які наслідки матиме провал енергетичної паузи
Якщо домовитися про енергетичне перемир’я не вдасться, сторони, ймовірно, продовжать використовувати удари по інфраструктурі як інструмент війни. Для росії це означатиме збереження ризиків для нафтопереробки, експорту пального та роботи внутрішнього ринку. Пошкодження заводів можуть призводити до зниження обсягів переробки, дефіциту окремих видів пального та необхідності збільшувати імпорт або перерозподіляти ресурси між регіонами.
Для України наслідки також залишатимуться важкими. Російські атаки по енергетичній системі здатні спричиняти аварійні відключення, перебої з теплопостачанням, проблеми у промисловості та додаткове навантаження на бюджет. Саме тому Київ зацікавлений у припиненні атак по енергетиці, але не може погоджуватися на модель, за якої українська сторона відмовляється від ударів, а росія лише обіцяє розглянути аналогічний крок.
Перспективною могла б бути лише взаємна, обмежена та контрольована домовленість. Вона мала б містити перелік заборонених цілей, точну дату початку і завершення, правила фіксації порушень та міжнародний механізм спостереження. Важливо також передбачити автоматичне відновлення обмежень у разі атаки та неможливість трактувати перемир’я як відмову України від права на самооборону.
Енергетична пауза може мати сенс лише тоді, коли вона зменшує страждання цивільного населення, а не створює для агресора зручне вікно для перегрупування. Без симетрії та контролю така ініціатива ризикує перетворитися на політичний жест, який не змінює ситуацію на фронті, але послаблює позиції України. Якщо росія не готова погодитися навіть на короткострокове і взаємне обмеження ударів, це демонструє, що її метою залишається не стабілізація, а збереження можливості вести війну на власних умовах.
Тому дискусія про енергетичне перемир’я фактично виходить за межі питання про НПЗ. Йдеться про те, чи можуть сторони домовлятися на основі рівних правил, чи кожна нова пропозиція використовуватиметься для тиску лише на Україну. Поки Москва не погоджується на перевірювану взаємність, вимога до Києва безумовно припинити удари по російській нафтопереробці виглядає не мирною ініціативою, а спробою позбавити Україну важливого важеля стримування.