Тихон Гулевичук
Фінансова система росії дедалі глибше занурюється у стан хронічного дефіциту. За перші дев’ять місяців 2026 року розрив між доходами та видатками федерального бюджету перевищив 61 мільярд доларів. Цей показник виявився на 37% більшим, ніж російська влада планувала отримати за весь рік. Така динаміка свідчить, що економіка агресора стикається не з короткостроковими труднощами, а зі системним тиском, який посилюється через падіння енергетичних доходів, зростання військових витрат і виснаження резервів.
Дефіцит бюджету росії став одним із найпомітніших індикаторів проблем, накопичених у державних фінансах. Кремль змушений витрачати більше коштів, ніж надходить до скарбниці, а традиційні джерела наповнення бюджету вже не гарантують стабільності. Передусім ідеться про нафтогазовий сектор, який протягом десятиліть забезпечував російській владі значну частину валютних і податкових надходжень.
Падіння нафтогазових доходів посилює бюджетну кризу
За дев’ять місяців 2026 року надходження від нафти й газу скоротилися на 17,2% та становили близько 64,44 мільярда доларів. Для російського бюджету це особливо болісний удар, адже саме енергетика традиційно компенсувала неефективність інших галузей і давала змогу фінансувати масштабні державні програми. Коли прибутки від експорту сировини зменшуються, уряд втрачає головний фінансовий ресурс для покриття нових витрат.
Причини скорочення енергетичних доходів пов’язані одразу з кількома факторами. Росія стикається з обмеженнями на зовнішніх ринках, необхідністю продавати сировину зі знижками, дорожчою логістикою та складнішими розрахунками з покупцями. Додатковий тиск створює нестабільність світових цін на нафту. Навіть якщо окремі періоди дають Москві змогу отримати більшу виручку, загальна тенденція залишається несприятливою: енергетичні прибутки стають менш передбачуваними, а бюджет — більш залежним від запозичень і внутрішніх резервів.
Ключова проблема полягає в тому, що падіння доходів від нафти й газу відбувається на тлі стрімкого збільшення видатків. Російська влада продовжує спрямовувати значні суми на війну, оборонну промисловість, силовий апарат і компенсації, пов’язані з агресією проти України. Ці статті витрат мають пріоритет над довгостроковим розвитком економіки, освітою, охороною здоров’я та модернізацією інфраструктури.
За цей самий період видатки федерального бюджету росії зросли на 14,5% і перевищили 410 мільярдів доларів. Отже, навіть збільшення надходжень від інших секторів економіки та зростання зборів податку на додану вартість не змогли компенсувати масштабне розширення державних витрат. Податкова система може тимчасово мобілізувати додаткові кошти, однак вона не здатна безмежно перекривати втрати сировинного сектору та витрати воєнної економіки.
Зростання податкових надходжень більш ніж на 27% на перший погляд може свідчити про стійкість російської економіки. Проте така картина є оманливою. Збільшення зборів часто означає посилення фіскального тиску на компанії та населення, а не реальне покращення ділової активності. Підприємства змушені сплачувати більше податків, тоді як їхні витрати зростають, доступ до інвестицій скорочується, а внутрішній попит слабшає.
Чому дефіцит бюджету росії небезпечний для економіки
Бюджетний дефіцит сам по собі не завжди є катастрофою. Держави можуть свідомо витрачати більше в періоди кризи, фінансуючи інфраструктурні проєкти або підтримуючи економіку під час спаду. Однак у випадку росії додаткові видатки переважно спрямовуються не на створення умов для майбутнього зростання, а на війну та утримання силової системи. Це означає, що бюджетні кошти не формують достатньої економічної віддачі й не створюють нових стабільних джерел доходів.
Погіршення прогнозу дефіциту до 3,2% валового внутрішнього продукту демонструє, що російське Міністерство фінансів змушене визнавати масштаб проблем. Раніше влада намагалася подавати бюджетну ситуацію як контрольовану, проте фактичні показники виявилися гіршими за очікування. Якщо витрати й надалі зростатимуть швидше за доходи, річний результат може виявитися ще складнішим.
Одним із перших наслідків стане активніше використання державних резервів. Росія може спрямовувати на покриття дефіциту залишки суверенних фондів, кошти на бюджетних рахунках і доходи від продажу державних активів. Проте резерви не є безмежними. Кожен витрачений мільярд зменшує можливості влади реагувати на нові кризи, падіння цін на сировину, банківські проблеми або різке скорочення експорту.
Іншим інструментом стане внутрішнє запозичення. Російський уряд може збільшувати випуск облігацій і залучати гроші банків, пенсійних фондів та великих корпорацій. Але масштабне кредитування держави витісняє приватний бізнес із фінансового ринку. Компаніям стає складніше отримувати доступні кредити, через що вони відкладають інвестиції, скорочують виробничі плани та обмежують найм працівників.
Зростання внутрішнього боргу також підвищує вартість обслуговування бюджету. Щоб зацікавити інвесторів купувати державні облігації, влада змушена пропонувати високі відсоткові ставки. У майбутньому дедалі більша частина бюджетних коштів може спрямовуватися не на соціальні програми чи розвиток, а на виплату відсотків за боргами. Це створює замкнене коло: дефіцит породжує запозичення, запозичення збільшують витрати, а нові витрати провокують ще більший дефіцит.
Наслідки для населення та перспективи російської економіки
Найбільше бюджетні проблеми позначаться на громадянах росії. Уряд може підвищувати податки, розширювати кількість обов’язкових платежів і посилювати контроль за доходами населення. Додаткове навантаження здатне торкнутися як великих компаній, так і малого бізнесу, самозайнятих працівників та звичайних споживачів. У результаті зменшуватимуться реальні доходи, а ціни на товари й послуги зростатимуть швидше за зарплати.
Ще один можливий сценарій — скорочення цивільних видатків. Російська влада може відкладати ремонт доріг, будівництво лікарень, оновлення комунальних мереж і фінансування освітніх програм. Формально такі рішення можуть подаватися як оптимізація бюджету, але на практиці вони означатимуть погіршення якості державних послуг і посилення регіональної нерівності.
Регіони росії вже залежать від трансфертів із федерального центру, а за умов дефіциту ця залежність лише зростатиме. Москва намагатиметься спрямовувати кошти насамперед на території, важливі для військової промисловості та політичного контролю. Інші регіони можуть зіткнутися із затримками фінансування, скороченням соціальних програм і накопиченням боргів.
Воєнні витрати створюють короткостроковий ефект для окремих підприємств, які отримують державні замовлення. Однак такий підйом не означає здорового розвитку економіки. Виробництво, орієнтоване на армію, не покращує добробут населення та не формує конкурентних цивільних технологій. Навпаки, надмірна мілітаризація призводить до дефіциту робочої сили, зростання зарплат у вузьких секторах, інфляції та відтоку ресурсів із цивільної економіки.
За збереження нинішньої політики росія дедалі сильніше залежатиме від сировинних доходів, примусових податкових зборів і внутрішніх позик. Така модель може функціонувати певний час, але вона стає дедалі дорожчою. Зменшення резервів позбавляє владу фінансової гнучкості, а падіння енергетичних прибутків обмежує можливості для нових бюджетних вливань.
Перевищення планового дефіциту на 37% є сигналом того, що російська економіка працює під значним навантаженням. Влада ще має інструменти для тимчасового утримання системи — підвищення податків, емісію боргу, використання резервів і скорочення цивільних витрат. Проте кожен із цих кроків має негативну ціну для населення та майбутнього зростання.
Бюджетна криза росії поступово перетворюється на довгострокову проблему. Падіння нафтогазових доходів, рекордні військові видатки, виснаження резервів і збільшення боргового навантаження обмежують економічні перспективи агресора. Навіть за відсутності миттєвого фінансового обвалу країна втрачає ресурси, які могли б підтримувати розвиток, модернізацію та добробут громадян. Саме тому зростання дефіциту є не лише бухгалтерським показником, а й важливим свідченням поглиблення структурної кризи російської економіки.