Російські піхотинці на Гуляйпільському напрямку частіше самоліквідуються: у чому причина

На Гуляйпільському напрямку російські війська продовжують використовувати піхоту для штурмів українських позицій, однак дедалі частіше такі атаки завершуються значними втратами для противника. У Десантно-штурмових військах ЗСУ пояснили, що російські піхотинці опиняються у вкрай складних умовах: їх відправляють уперед без належної підготовки, прикриття та чіткого розуміння завдання. Через це частина військовослужбовців гине під час спроб наблизитися до українських укріплень, а інші потрапляють у ситуацію, коли фактично не мають шансів на порятунок.

Військові наголошують, що вислів про те, що окупанти «самоліквідуються», описує не випадкову тенденцію, а наслідок тактики російського командування. Піхотні групи можуть висуватися невеликими підрозділами, часто без достатньої кількості бронетехніки, розвідки та засобів зв’язку. Їхнє основне завдання полягає у спробі виявити українські позиції, перевірити оборону або створити умови для подальшого просування. Проте на відкритій місцевості такі групи стають помітними для українських операторів безпілотників і артилерійських підрозділів.

Чому російська піхота зазнає втрат

Однією з головних причин є недостатня підготовка особового складу. Російське командування регулярно поповнює штурмові підрозділи мобілізованими, контрактниками та військовими, яких перекидають з інших напрямків. Часто вони мають обмежений досвід бойових дій, не встигають пройти повноцінне навчання і не володіють навичками пересування під наглядом дронів. У результаті бійці пересуваються передбачувано, накопичуються в укриттях або на підходах до українських позицій, що полегшує їхнє виявлення.

Ще один чинник — спроби наступати малими групами. Російська армія дедалі частіше відмовляється від масштабних механізованих атак, оскільки бронетехніка є вразливою для протитанкових засобів, мін і безпілотників. Натомість окупанти застосовують тактику так званих піхотних штурмів, коли кілька військовослужбовців мають пройти значну відстань, закріпитися на позиції або знайти слабке місце в обороні. Навіть якщо така група досягає переднього краю, її забезпечення і заміна залишаються складними.

За словами українських захисників, російські військові не завжди отримують достатньо боєприпасів, води, засобів зв’язку та медичної допомоги. Поранені можуть тривалий час залишатися на полі бою, а спроби евакуації нерідко викриваються українськими безпілотниками. Це погіршує моральний стан особового складу і водночас збільшує кількість втрат. Піхотинці, які опинилися під вогнем, часто не мають можливості організовано відступити або дочекатися підкріплення.

Як українські військові стримують штурми

Гуляйпільський напрямок залишається складною ділянкою фронту через відкритий рельєф, значну кількість зруйнованих населених пунктів і постійні спроби російських підрозділів знайти зручні маршрути для просування. Українська оборона ґрунтується на поєднанні розвідки, мінування, роботи артилерії, ударних безпілотників і вогневого ураження з укріплених позицій. Важливу роль відіграє швидка передача інформації між спостережними постами та підрозділами, які можуть завдати удару по виявленій групі.

Безпілотники дають змогу цілодобово контролювати підходи до українських позицій. Оператори фіксують рух противника, визначають місця його накопичення і коригують вогонь. Це означає, що навіть невелика група окупантів може бути виявлена ще до того, як наблизиться до траншей. Якщо російські військові намагаються ховатися в посадках, зруйнованих будівлях або вирвах, їхнє пересування все одно часто залишає помітні сліди.

Українські десантники підкреслюють, що перевага на полі бою залежить не лише від кількості особового складу, а й від організації та взаємодії. Російські війська можуть мати значний людський ресурс, але його використання хвилями без достатнього планування призводить до великих втрат. Кожна невдала атака виснажує підрозділ, знижує його боєздатність і змушує командування вводити в бій нових військових, часто так само непідготовлених.

Що означає ця тактика для ситуації на напрямку

Зростання втрат російської піхоти не означає автоматичного припинення штурмів. Російське командування може продовжувати тиснути на українську оборону, розраховуючи на виснаження захисників і поступове накопичення сил. Саме тому українські військові говорять про необхідність постійного спостереження, надійної логістики, поповнення боєкомплекту та своєчасної ротації підрозділів.

Для окупантів ситуація на Гуляйпільському напрямку ускладнюється тим, що піхота не може ефективно діяти без прикриття. Якщо бронетехніка не наближається до переднього краю, штурмові групи залишаються практично сам на сам із українською розвідкою та вогневими засобами. Якщо ж техніка намагається підтримати наступ, вона сама стає ціллю для протитанкових комплексів, мін і дронів. Таким чином, російські підрозділи опиняються перед вибором між повільним просуванням піхоти з високим ризиком втрат і використанням техніки, яку також складно захистити.

Водночас українські військові застерігають від недооцінки противника. Навіть після невдалих атак росіяни можуть змінювати маршрути, застосовувати димові завіси, проводити розвідку боєм або намагатися діяти вночі. Окупанти також використовують засоби радіоелектронної боротьби, щоб ускладнити роботу українських безпілотників. Тому кожна ділянка фронту потребує постійної адаптації тактики та уважного аналізу дій ворога.

За оцінкою представників ДШВ ЗСУ, основна причина великих втрат російської піхоти полягає у поєднанні командних помилок, слабкої підготовки, проблем із забезпеченням і ефективної роботи української оборони. Російських військових кидають у штурми, де вони часто не мають ні достатньої інформації, ні реального прикриття. Саме тому атаки на Гуляйпільському напрямку для окупантів нерідко перетворюються на безрезультатні спроби просування з важкими наслідками для їхнього особового складу.

Українські підрозділи продовжують утримувати позиції та завдавати ударів по силах противника, використовуючи розвідку, точність і взаємодію різних родів військ. Бої на цьому напрямку залишаються напруженими, а подальший розвиток подій залежатиме від здатності російської армії накопичувати резерви та від того, наскільки ефективно українські захисники зможуть зберігати контроль над ключовими рубежами.