Зоряна Білокрай
Мирний план Дональда Трампа, який передбачає можливість повернення російського газу на європейський ринок як стимул для припинення війни, може виявитися неприйнятним для кремля. На перший погляд, економічні поступки здатні створити для росії потужну мотивацію сісти за стіл переговорів. Однак логіка російсько-української війни свідчить про інше: Владімір путін розглядає конфлікт не як боротьбу за прибутки чи доступ до енергетичних ринків, а як масштабну спробу зруйнувати українську державність і змінити баланс сил у Європі.
Саме тому пропозиції, побудовані винятково на фінансових стимулах, можуть не лише не наблизити завершення війни, а й створити хибне уявлення про справжні мотиви російського керівництва. Якщо Москва сприймає війну як історичну місію та боротьбу за контроль над сусідніми державами, то повернення газових контрактів не стане для неї достатньою причиною відмовитися від загарбницьких цілей.
Чому газовий план не здатен зупинити путіна
Президент аналітичного центру «Політика» Лісний зазначив, що ініціативи радників Трампа Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера виглядають як спроба оцінити війну через призму комерційної вигоди. У такому підході головним аргументом для росії має стати можливість знову продавати газ європейським споживачам. Проте подібна концепція не враховує ідеологічного виміру російської агресії.
Аналітик наголосив, що путін не є політиком, який ухвалює стратегічні рішення лише на підставі економічних розрахунків. Для кремля гроші залишаються інструментом, але не основною метою. Російський президент прагне нав’язати Україні підлегле становище, обмежити її зовнішньополітичний вибір і довести, що західна підтримка нібито не здатна захистити демократичну державу.
Путін – це не про гроші, а про злам цієї системи та руйнування України як такої, – наголосив експерт.
Якщо західні держави запропонують кремлю значні економічні поступки без чітких гарантій безпеки для України, Москва може сприйняти це як прояв слабкості. У такому разі припинення бойових дій ризикує перетворитися лише на паузу, необхідну російській армії для відновлення ресурсів, перегрупування військ і підготовки до нового наступу.
Іншими словами, навіть згода росії на тимчасове перемир’я не означатиме відмови від її довгострокових планів. Кремль уже неодноразово використовував переговори як спосіб виграти час, послабити міжнародний тиск і домогтися розколу між Україною та її партнерами. Тому газовий компроміс без політичних і військових запобіжників може стати не шляхом до миру, а механізмом відтермінування наступного етапу війни.
Окремою проблемою є те, що Європа поступово створює умови для повної відмови від російських енергоносіїв. Країни Європейського Союзу інвестують у скраплений газ, відновлювану енергетику, атомні потужності, міждержавні інтерконектори та нові маршрути постачання. До кінця десятиліття залежність від російського палива має суттєво скоротитися. Повернення до попередньої моделі означало б для Європи не лише економічний, а й безпековий ризик.
Німеччина та інші європейські держави розуміють, що російський газ протягом багатьох років був не просто товаром. Він використовувався як інструмент політичного впливу, шантажу та формування залежності. Відновлення масштабних поставок після завершення війни могло б повернути Москві важелі тиску на європейські уряди. Саме тому ідея використовувати газ як винагороду для росії стикається з опором у Європі.
Енергетичні поступки можуть послабити позиції України
Потенційний мирний план Трампа викликає занепокоєння і через можливі наслідки для України. Якщо домовленості будуть зосереджені на відновленні економічних зв’язків із росією, а питання кордонів, відповідальності за воєнні злочини та гарантій безпеки відійдуть на другий план, Київ може опинитися під тиском погодитися на небезпечний компроміс.
Росія прагнутиме представити будь-яке послаблення санкцій як доказ того, що її агресія принесла результат. Це може підштовхнути кремль до висновку: достатньо витримати міжнародний тиск, щоб згодом отримати вигідні умови. Такий сигнал буде небезпечним не лише для України, а й для всього європейського континенту.
Не менш важливим залишається питання військової та розвідувальної підтримки. Дискусії щодо роботи супутникового зв’язку, систем Starlink і передачі розвідувальних даних безпосередньо впливають на здатність України захищати міста та військові позиції. Якщо ці інструменти перетворюються на засіб політичного тиску, це послаблює українську переговорну позицію та створює для росії додаткові стимули продовжувати війну.
Водночас заяви про можливий швидкий імпічмент Трампа не можуть бути надійною стратегією для тих, хто розраховує змінити американський курс. Внутрішньополітичні процедури у США складні, а правові рішення щодо імунітету президента здатні суттєво обмежувати можливості його опонентів. Для України важливіше зберігати підтримку суспільства, Конгресу, європейських держав та інших партнерів, ніж покладатися на швидку зміну адміністрації.
У цьому контексті Київ правильно робить, погоджуючись на дипломатичні контакти та можливі тристоронні переговори. Участь у зустрічі не означає автоматичної згоди на будь-які умови. Навпаки, присутність України за столом переговорів дає змогу чітко формулювати власні вимоги: повне припинення вогню, надійні гарантії безпеки, повернення полонених, контроль за виконанням домовленостей і недопущення повторного вторгнення.
Для переговорів із кремлем потрібен не лише стимул, а й тиск
Перспектива зустрічі представників України, США та росії залежатиме від того, чи буде Москва готова до реального компромісу. Владімір путін може погоджуватися на переговори лише тоді, коли побачить, що продовження війни стає для нього дорожчим і небезпечнішим, ніж тимчасові поступки. Саме тому одного дипломатичного запрошення або обіцянки економічних вигод недостатньо.
Пряники не працюють без батога, адже кремль розуміє мову сили, обмежень і неминучої відповідальності. Йдеться не обов’язково про пряме військове зіткнення із Заходом, а про системну політику стримування: посилення санкцій, збільшення оборонної допомоги Україні, закриття обхідних каналів для російських товарів і технологій, а також чітку готовність реагувати на кожну нову атаку.
Мирний план може бути результативним лише за умови, що він усуває причини агресії, а не маскує їх економічними домовленостями. Відновлення торгівлі російським газом саме по собі не здатне змінити імперське бачення кремля. Навпаки, така поступка без жорстких умов може переконати путіна, що війна є ефективним способом домагатися вигод.
Отже, причина можливого відхилення газового плану полягає не в тому, що росія не потребує грошей. Москва потребує ресурсів, але її стратегічні цілі значно ширші за економіку. Путін прагне контролю над Україною, послаблення Заходу та перегляду правил європейської безпеки. Саме тому справжній мир може з’явитися лише тоді, коли дипломатичні пропозиції поєднуватимуться з тиском, гарантіями для України та неможливістю використати перемир’я для нової агресії.