Катастрофа на орбіті: виживуть лише 10% супутників

Останні наукові результати змушують переглянути урядові плани щодо освоєння навколоземного простору: нове моделювання вказує на серйозні обмеження при розміщенні сіток супутників між Землею та Місяцем. Ця публікація вже впливає на дискусії в кабінетах міністрів, у парламентах і на міжнародних майданчиках, де вирішують, як розвивати космічну політику та захищати інтереси держав.

Вчора оприлюднені результати показали, що вчені створили моделювання потенційних орбіт для 1 мільйона супутників у окололунному просторі між Землею і Місяцем. Менше 10% цих орбіт виявилися стабільними. Це означає, що більшість проєктів із розгортання масових угруповань у цій ділянці простору стикаються з ризиком швидкої деградації, зіткнень і утворення нових уламків.

Дослідження підкреслює комплексність гравітаційних впливів Землі, Місяця та Сонця, а також вплив тих самих супутників один на одного. Навіть незначні відхилення в початкових умовах можуть призвести до хаотичних траєкторій. Результат: лише невелика частина орбіт залишається придатною для довготривалого використання. Це має прямі наслідки для стратегій розміщення супутників для зв’язку, спостереження та навігації.

З політичної точки зору, відкриття ставить питання пріоритетів фінансування, регулювання та безпеки. Урядові програми, які спиралися на недороге розгортання тисяч апаратів у межмісячному просторі, можуть виявитися технічно невиправданими або надто ризикованими. Це спричиняє нові переговори про міжнародні стандарти та координацію запусків.

Коли шанс успішного довготривалого розміщення обмежений приблизно до 10%, держави будуть змушені переглянути свої підходи. По-перше, виникає питання оборони: скупчення нестабільних орбіт може створити уразливі точки для національних систем зв’язку й розвідки. По-друге, це питання міжнародної правової відповідальності за космічні уламки і потенційні збитки. По-третє, економічні моделі для приватних операторів зміняться — проєкти, що вважалися рентабельними, тепер підлягають додатковим ризиковим преміям або корекції.

Політики мають ухвалювати рішення, зважуючи на наукові дані: чи варто спрямовувати ресурси на розробку більш надійних орбітальних систем, чи краще інвестувати в супутники, що будуть розміщуватися ближче до Місяця або на зовсім інших траєкторіях. Паралельно потрібне посилення міжнародної співпраці, адже фрагменти від чужого супутника можуть стати загрозою для національного космічного майна.

Крім того, питання «хто контролює космос» набуває нового звучання: держави з потужними запусковими програмами можуть отримати перевагу, якщо швидко адаптують свої стратегії до нових умов. Це створює поле для геополітичної конкуренції у сфері космічної інфраструктури та доступу до стабільних орбітальних коридорів.

Відповідальність покладається не лише на уряди: індустрія має інвестувати в надійніші платформи, стандартизовані механізми виведення з експлуатації та системи активного маневрування. Законодавці повинні створити стимули для таких інновацій, як і для створення страхових механізмів, які покривають ризики масових запусків у нестабільні зони.

У підсумку, новина про те, що лише близько 10% орбіт придатні для довготривалого використання, — це не лише наукове повідомлення. Це сигнал для політичних лідерів і міжнародних організацій: треба терміново переглянути стратегії, підходи до регулювання і розподіл відповідальності, щоб уникнути масштабної космічної кризи, яка може мати довготривалі наслідки для безпеки та економіки країн.