Нове європейське «НАТО» без США: роль України

Політична карта Європи переживає значні зрушення після ряду риторичних і практичних кроків, які підштовхнули деяких європейських лідерів до думки про формування нового безпекового формату. Демонстративні заяви та дії зовнішньополітичного характеру з боку інших світових гравців змушують переглядати роль традиційних інституцій. У цьому контексті все частіше лунає ідея створення альтернативної платформи без активної участі США, але за участі ключових європейських держав і, можливо, України. Така перспектива викликає як ентузіазм, так і занепокоєння серед експертів та політиків.

За повідомленнями західних медіа, включно з Politico, деякі європейські офіційні кола розглядають формування так званої «коаліції бажаючих» як основу для нового альянсу, який би спирався насамперед на силах і ресурсах континенту. Ідея походить від бажання посилити стратегічну автономію Європи та знизити залежність від зовнішнього гаранта безпеки. Одним із ключових аргументів на користь такого підходу є необхідність більш оперативної координації заходів у відповідь на регіональні загрози, а також готовність включити до формату ті держави, які демонструють найбільшу відданість спільній обороні.

Головні чинники, що підштовхують до розмов про альтернативний формат, — це прагнення до стратегічної самостійності, сумніви у довгостроковій надійності старих гарантій безпеки та розвиток власної оборонної інфраструктури. Для багатьох країн Європи важливо мати механізм швидкого реагування, який працюватиме незалежно від зовнішніх політичних змін. Формат «коаліції бажаючих» може передбачати спільні навчання, обмін розвідданими, стандарти інтероперабельності та створення оперативних сил, що здатні діяти у кризових сценаріях.

Важливо зазначити, що такий альянс не обов’язково замінює НАТО, а може виступати доповненням або тимчасовим механізмом. Гнучкість членства дозволить приєднуватися країнам за потреби, а також враховувати реалії геополітики. При цьому одним із складних питань залишаються юридичні зобов’язання, фінансування та узгодження політичних рішень між учасниками.

У гіпотетичному форматі нового альянсу участь України може стати символічною і практичною точкою опори для зміцнення безпекової архітектури Європи. По-перше, включення України підтвердить готовність континенту захищати свої кордони та інституції, а по-друге, дасть змогу інтегрувати бойовий досвід і оперативну експертизу в загальні механізми відповіді на загрози.

Такий розвиток подій матиме низку наслідків. Посилення європейської співпраці в оборонній сфері може зменшити стратегічну залежність від США, але водночас викличе складні переговори з трансатлантичними партнерами. Для країн, які залишаться поза новою коаліцією, виникнуть питання про рівень гарантій безпеки. Крім того, для держав-сусідів може зрости необхідність активнішої дипломатії, щоб уникнути ескалації напруги у регіоні.

Фінансові ресурси, інтеграція оборонних виробництв та спільне планування операцій вимагатимуть часу і політичної волі. Усе це потребує чіткого визначення цілей, спільних стандартів і прозорих механізмів ухвалення рішень. Однак потенційні переваги — вища оперативність, більша політична автономія і можливість швидко реагувати на виклики — роблять цю ідею привабливою для певної частини європейських еліт.

У підсумку, ідея створення нового європейського формату без активної ролі США, але з участю України, відображає прагнення континенту до більшої самостійності у сфері безпеки. Чи реалізується така ініціатива — залежатиме від политичної волі, економічних можливостей та готовності країн узгодити спільні інтереси в умовах змінної глобальної кон'юнктури. Дискусія триває, і її розвиток буде ключовим для майбутнього європейської безпеки.