Сергій Пономарьов
Операція «Вівальді» стала прикладом того, як поєднання інформаційної тиші, маневру, технологій та нестандартного планування може змінити ситуацію на окремій ділянці фронту. Заступник командира Третього армійського корпусу, підполковник ЗСУ Максим Жорін розповів про чинники, які допомогли українським військовим застати російські підрозділи зненацька та змусити їх діяти із запізненням.
За його словами, успіх операції не був випадковим. Йому передувала тривала підготовка, аналіз обстановки, оцінка можливостей противника та пошук нових способів застосування сил і засобів. Українські військові намагалися діяти так, щоб ворог якомога довше не розумів справжнього масштабу задуму.
Інформаційна тиша та маневри допомогли випередити противника
Одним із головних елементів операції «Вівальді» стала інформаційна тиша. Російське командування не отримувало повної картини того, що відбувається, а офіційні повідомлення окупантів додатково ускладнювали оцінку ситуації. Через поширення неправдивих заяв противник сам створював викривлене уявлення про перебіг подій і не міг своєчасно ухвалювати ефективні рішення.
Максим Жорін зазначив, що росіяни тривалий час не розуміли задуму української сторони. Це дало змогу Силам оборони зберегти ініціативу, провести необхідні маневри та завдати ударів у моменти, коли ворожі підрозділи не були готові до зміни обстановки.
Важливу роль відіграло й те, що операція розвивалася не за одним наперед визначеним сценарієм. Українські командири враховували реакцію противника, аналізували його переміщення та коригували подальші дії. Такий підхід дозволив не лише скористатися слабкими місцями російської оборони, а й не дати ворогу швидко організувати ефективну відповідь.
Російська армія намагалася стабілізувати ситуацію, перекидала на проблемні ділянки додаткові сили та проводила контратаки. Водночас, як розповів Жорін, противник був змушений залучати особовий склад, який не мав достатньої підготовки. Це свідчило про поспіх і кризу в управлінні, адже російське командування прагнуло будь-якою ціною втримати позиції.
Попри спроби окупантів зупинити просування українських підрозділів, їм не вдалося швидко відновити контроль над ситуацією. Випередження в ухваленні рішень та здатність діяти гнучко стали не менш важливими, ніж безпосереднє застосування озброєння.
Як роботизовані комплекси змінили підхід до бойових завдань
Ще одним важливим чинником операції стало масштабне використання наземних роботизованих комплексів. Їх застосовували не ізольовано, а як частину єдиної системи, до якої входили розвідувальні, ударні та багатоцільові безпілотники. Завдяки цьому військові могли швидше отримувати інформацію, точніше визначати цілі та зменшувати ризики для особового складу.
Роботизовані системи здатні виконувати широкий спектр завдань. Їх використовують для доставки вантажів, інженерної підтримки, мінування та розмінування, евакуації, а також ураження ворожих позицій. Окремі комплекси можуть діяти на значній відстані від основних сил, створюючи додаткове навантаження на оборону противника.
Особливу цінність має поєднання наземних роботів із безпілотниками. Дрони можуть вести спостереження, передавати координати та контролювати обстановку, тоді як наземні комплекси виконують завдання без безпосередньої участі військовослужбовців у найбільш небезпечних зонах. Така взаємодія підвищує темп операції та дає змогу діяти точніше.
За словами Жоріна, поява роботів на позиціях часто викликає у російських військових паніку. Вони не завжди розуміють, звідки саме ведеться спостереження або атака, які сили задіяні та де очікувати наступної дії. Невизначеність змушує противника витрачати час на перевірку власних позицій і пошук неіснуючих загроз, послаблюючи його здатність до організованої оборони.
Водночас військовий наголосив, що технології не можуть повністю замінити піхоту. Люди залишаються необхідними для контролю території, ухвалення рішень, роботи з технікою та виконання завдань, які потребують безпосередньої присутності. Однак передача роботам максимальної кількості небезпечних функцій дає змогу берегти життя та здоров’я військовослужбовців.
У Третьому армійському корпусі розраховують і надалі збільшувати частку завдань, які виконують дрони та наземні роботизовані комплекси. Йдеться не лише про кількість техніки, а й про створення повноцінної системи, у якій різні платформи взаємодіють між собою та доповнюють можливості підрозділів.
Чи можна застосувати досвід «Вівальді» на інших напрямках
Максим Жорін підкреслив, що операція «Вівальді» не була разовим збігом сприятливих обставин. Її результати стали наслідком системної роботи, підготовки командирів, злагодженості підрозділів та готовності використовувати нові підходи. Саме тому окремі принципи цієї операції можуть бути корисними й на інших напрямках фронту.
Водночас механічно повторити будь-яку операцію неможливо. Кожна ділянка має власний рельєф, особливості оборони, логістику та рівень насичення технікою. Противник також адаптується, змінює тактику й намагається враховувати попередній досвід. Тому йдеться не про копіювання конкретного плану, а про використання підходів, які дозволяють зберігати ініціативу.
Серед таких підходів військові називають приховування справжніх намірів, гнучке управління, активне застосування безпілотних систем і постійне коригування дій відповідно до поведінки ворога. Важливо також не допускати проникнення російських груп у тил та своєчасно виявляти спроби противника закріпитися на нових позиціях.
За словами Жоріна, перед подальшим просуванням необхідно стабілізувати ситуацію на власній ділянці фронту, налагодити взаємодію між підрозділами та усунути проблеми, які можуть створити загрозу для оборони. Лише після цього можна говорити про масштабування успішних рішень і звільнення нових територій.
Очікується, що напрацьований досвід використовуватимуть у межах ширших угруповань військ. Це може посилити координацію між корпусами та допомогти впроваджувати технологічні рішення не на рівні окремих підрозділів, а в масштабі всього оперативного напрямку.
Операція «Вівальді» демонструє, що сучасна війна залежить не лише від кількості озброєння. Вирішальними стають швидкість обміну інформацією, якість планування, здатність приховати власні наміри та використати переваги роботизованих систем. Саме поєднання цих чинників дозволило українським військовим випередити противника й змусити його реагувати на події, а не визначати їхній розвиток.