Всеволод Чабанець
Розмови про припинення вогню та можливі мирні переговори з росією дедалі частіше стають центральною темою міжнародного порядку денного. Однак за дипломатичними формулюваннями можуть стояти рішення, які визначатимуть майбутнє України, її державність і безпеку Європи на десятиліття. Генерал-лейтенант СБУ, Герой України Григорій Омельченко вважає, що домовленості з кремлем без реальних гарантій і зміни його стратегічних цілей можуть не завершити війну, а лише створити паузу перед новою агресією.
На його думку, головна помилка у спробах домовитися з російським керівництвом полягає в неправильній оцінці мотивів Москви. Якщо росія розглядає війну не як суперечку за окремі території, а як боротьбу за знищення української незалежності, будь-які поступки не усунуть причину конфлікту. Навпаки, вони можуть переконати кремль у тому, що силовий тиск дає результат.
«Війна не закінчиться домовленостями»: позиція генерала Омельченка
Григорій Омельченко наголошує, що переговори самі по собі не є гарантією миру. На його переконання, дипломатія може бути інструментом, який фіксує результат війни, але не здатна замінити безпекові рішення, військову силу та політичну волю до захисту держави. Саме тому, за словами генерала, пропозиції щодо швидкого врегулювання без чіткого розуміння кінцевої мети росії можуть перетворитися на примушення України до капітуляції.
Окремо він критикує так звані мирні плани, у яких від України очікують територіальних поступок, обмеження оборонних можливостей або відмови від стратегічного курсу. На думку Омельченка, подібні підходи не враховують досвід попередніх домовленостей. Тимчасове зниження інтенсивності бойових дій не означає, що росія відмовилася від своїх претензій. За сприятливих для себе умов кремль може використати паузу для перегрупування військ, накопичення ресурсів і підготовки нового наступу.
Генерал посилається на суспільні настрої в Україні, зазначаючи, що значна частина громадян сприймає російську агресію як спробу знищити українську державність, суверенітет і національну ідентичність. У такій ситуації питання миру не може зводитися лише до припинення обстрілів. Йдеться про те, чи зможе Україна залишитися незалежною державою та чи матиме вона спроможність захистити себе після завершення активної фази війни.
За оцінкою Омельченка, будь-яка мирна угода має передбачати не декларації, а дієві механізми контролю, відповідальності та стримування. Без цього домовленості можуть повторити долю попередніх угод, які не стали перешкодою для подальшої агресії. Тому ключовим питанням є не лише те, як зупинити бойові дії, а й те, як не допустити їхнього відновлення через кілька років.
Чому кремль використовує переговори як інструмент війни
У своїх оцінках генерал звертає увагу на те, що росія часто поєднує військовий тиск із дипломатичними та інформаційними кампаніями. Коли наступ на полі бою не приносить очікуваного результату, Москва може намагатися досягти своїх цілей через політичний тиск, маніпуляції, вимоги щодо нейтралітету України та нав’язування вигідного кремлю трактування причин війни.
Саме тому переговорний процес, на думку Омельченка, не можна розглядати у відриві від дій російської армії. Якщо під час дипломатичних контактів тривають ракетні удари по містах, атаки на енергетичну інфраструктуру та терор цивільного населення, це свідчить не про готовність до миру, а про спробу посилити власну позицію. У такому випадку переговори стають частиною гібридної війни, а не шляхом до справедливого врегулювання.
Генерал також нагадує, що масштабному вторгненню передувала тривала інформаційна підготовка. Російська пропаганда роками поширювала тези про нібито відсутність української нації, історичне право Москви на українські землі та необхідність «захисту» російськомовного населення. Такі наративи створювали виправдання для агресії всередині росії та водночас намагалися переконати міжнародну аудиторію в тому, що конфлікт нібито має внутрішній, а не загарбницький характер.
На переконання Омельченка, подібна тактика може повторюватися й надалі. Спочатку росія висуває максималістські вимоги, потім демонструє готовність до компромісу, а після цього намагається представити Україну стороною, яка «не хоче миру». Такий підхід дозволяє кремлю тиснути на партнерів України та домагатися послаблення санкцій, скорочення військової допомоги або політичної ізоляції Києва.
Водночас дипломатичні переговори не слід автоматично ототожнювати з відмовою від боротьби. Україна може використовувати міжнародні майданчики для обміну полоненими, повернення депортованих дітей, захисту цивільних і фіксації воєнних злочинів. Проте, як підкреслює генерал, гуманітарні домовленості та переговори про припинення вогню не повинні означати відмову від права України на самооборону.
Безпека України після війни та майбутнє росії
Однією з головних тем позиції Григорія Омельченка є майбутня система безпеки України. Він вважає, що завершення бойових дій без надійних гарантій може залишити країну перед новою загрозою. Йдеться не тільки про чисельність армії, а й про розвиток оборонної промисловості, сучасну протиповітряну оборону, ракетні спроможності, укріплення кордонів і тісну взаємодію з європейськими державами.
На його думку, міжнародна підтримка України має бути довгостроковою. Разові поставки озброєння або політичні заяви не здатні гарантувати стабільність, якщо агресор зберігає ресурси для відновлення армії. Тому важливими складовими майбутнього миру мають стати покарання винних у воєнних злочинах, компенсація завданих збитків, повернення окупованих територій і створення умов, за яких повторення агресії стане для росії неможливим або надзвичайно дорогою авантюрою.
Омельченко пов’язує тривалу загрозу з імперською природою російської держави. Він вважає, що зміна окремих посадовців у Кремлі не обов’язково призведе до зміни політики, якщо збережеться сама система, яка виправдовує експансію, підкорення сусідніх народів і заперечення їхнього права на власну державність. Саме тому генерал говорить про необхідність глибокої трансформації росії та появи на її території таких політичних утворень, які відмовляться від імперської моделі.
Ця теза є однією з найбільш дискусійних у його оцінках. Для частини експертів розпад росії може створити нові ризики, зокрема пов’язані з ядерною зброєю, регіональними конфліктами та боротьбою за ресурси. Водночас прихильники такого підходу вважають, що без демонтажу імперської системи Москва зберігатиме здатність загрожувати сусіднім державам. У будь-якому разі майбутнє росії безпосередньо впливатиме на безпеку України та всієї Європи.
Попри різкі формулювання, головний висновок генерала Омельченка полягає в тому, що мир не може бути побудований на самообмані. Україна потребує не просто тиші на фронті, а справедливого та стійкого миру, який захищатиме її незалежність. Для цього необхідні сильні Збройні сили, єдність суспільства, підтримка міжнародних партнерів і чітке розуміння того, що росія використовує переговори лише тоді, коли вони допомагають їй досягати стратегічних цілей.
Питання дипломатії залишатиметься важливим, однак воно не повинно підміняти питання безпеки. Будь-які переговори мають відбуватися з позиції захисту національних інтересів України, а не під тиском шантажу, обстрілів чи втоми міжнародної спільноти. Саме від цього залежить, чи стане майбутнє перемир’я початком справжнього миру, чи лише короткою паузою перед новим етапом війни.