Зоряна Білокрай
Україна увійшла до трійки держав, які найчастіше стають цілями хакерських атак у світі. Така динаміка свідчить не лише про високий рівень цифрової агресії проти нашої країни, а й про те, що український досвід кіберзахисту дедалі більше розглядають у контексті глобальної безпеки. За свіжими аналітичними оцінками, на Україну припадає 4,8% від загальної кількості зафіксованих кібератак у світі.
Найбільше інцидентів припадає на Сполучені Штати Америки — 25,5% від загального обсягу. Другу позицію посідає Ізраїль із показником 7,6%. Україна розташувалася на третьому місці, випередивши Тайвань, Велику Британію та низку інших технологічно розвинених держав. Ще рік тому наша країна перебувала на п’ятій позиції, однак за останні дванадцять місяців кількість і масштаб атак помітно зросли.
Зростання показників не означає, що українські організації стали менш захищеними. Навпаки, значна частина атак фіксується саме завдяки розвиненим системам моніторингу, роботі фахівців із кібербезпеки та постійному обміну інформацією між державними установами й приватним сектором. Україна перебуває під надзвичайно сильним цифровим тиском, тому кожен новий інцидент ретельно аналізують, щоб вчасно виявляти схожі загрози.
Україна залишається головною ціллю російських кібератак
Одним із ключових джерел небезпеки для української цифрової інфраструктури залишаються операції, пов’язані з російськими державними структурами та підконтрольними їм хакерськими угрупованнями. На Україну припадає близько 14% усіх державних кібератак росії. Більше таких ударів фіксують лише проти США, частка яких становить приблизно 21%.
Цілі атак охоплюють широкий спектр установ і підприємств. Зловмисники намагаються отримати доступ до державних реєстрів, органів місцевого самоврядування, оборонних і промислових підприємств, енергетичних компаній, телекомунікаційних систем та організацій, які відповідають за життєво важливі послуги. Окрему увагу приділяють викраденню службової інформації, порушенню роботи цифрових сервісів і поширенню дезінформації.
Український напрямок також пов’язаний із ширшою європейською кампанією цифрового тиску. У період із липня 2025 року до червня 2026 року в Україні зафіксували 42 масштабні кіберінциденти. За цим показником держава посіла третє місце в Європі після Великої Британії та Німеччини. Йдеться не лише про кількість атак, а й про їхню складність, тривалість та потенційний вплив на роботу критичної інфраструктури.
Російські хакери поступово розширюють перелік країн, які можуть стати об’єктами цифрових операцій. У грудні 2025 року атаки були спрямовані, зокрема, на енергетичний сектор Польщі. Для проникнення використовували мережеві пристрої, а сам інцидент розглядався як сигнал державам, що підтримують Україну. Така тактика демонструє: кіберпростір став окремим напрямком міжнародного протистояння, де наслідки атаки можуть виходити далеко за межі однієї країни.
Які сфери потерпають найбільше
Найчастіше мішенями хакерів стають органи влади. На державний сектор припадає близько 27% усіх атак. Це пояснюється великою кількістю цінних даних, широким спектром цифрових сервісів і можливістю вплинути на роботу цілих адміністративних систем. Навіть тимчасове блокування окремого реєстру або електронної послуги може створити значні труднощі для громадян і підприємств.
Другу значну групу цілей становить сфера інформаційних технологій, на яку припадає приблизно 17% інцидентів. Компанії цього сектору цікавлять зловмисників не тільки через власні дані. Отримавши доступ до одного постачальника програмного забезпечення, хмарної платформи чи сервісної компанії, нападники можуть спробувати проникнути до систем десятків клієнтів.
Освітні та наукові установи зазнають близько 14% атак. Університети, лабораторії та дослідницькі центри зберігають великі масиви даних, часто співпрацюють із державними структурами й використовують розгалужені мережі з великою кількістю користувачів. Саме тому слабко захищений обліковий запис або застаріле програмне забезпечення можуть стати початковою точкою масштабного інциденту.
Окрім викрадення інформації, хакери прагнуть порушити роботу систем, зашифрувати файли, встановити приховані засоби доступу або використати зламану інфраструктуру для подальших атак. Часто зловмисники діють непомітно протягом тривалого часу, збираючи дані про внутрішню мережу та права доступу працівників.
Штучний інтелект змінює правила кібербезпеки
Однією з найпомітніших тенденцій останнього періоду стало активне використання штучного інтелекту в кіберопераціях. Зловмисники застосовують мовні моделі для підготовки переконливих фішингових повідомлень, автоматизації пошуку вразливостей, створення команд керування та адаптації атак до конкретної цифрової системи. У результаті шахрайські листи стають грамотнішими, швидше готуються й краще враховують особливості потенційної жертви.
Фахівці звертають увагу на зміну самої моделі атак. Кіберзлочинці дедалі рідше покладаються винятково на спеціально написані віруси. Натомість вони використовують легальні адміністративні інструменти, хмарні сервіси, штатні функції операційних систем і вже наявне програмне забезпечення. Такий підхід називають використанням легітимних засобів для зловмисних дій.
Маскування під звичайну роботу користувача ускладнює виявлення вторгнення. Наприклад, викрадений обліковий запис може застосовуватися для входу до корпоративної пошти, завантаження документів або підключення до внутрішніх ресурсів. З технічного погляду такі дії можуть виглядати цілком законними, якщо система не аналізує місце входу, час активності, незвичні команди та поведінку користувача.
У липні 2025 року саме проти українських систем уперше випробували небезпечний клас шкідливого програмного забезпечення LAMEHUG. Його особливість полягає у використанні великих мовних моделей для формування команд керування в реальному часі. Такий підхід дає змогу змінювати поведінку шкідливої програми залежно від ситуації, уникати стандартних шаблонів і складніше проходити традиційні антивірусні перевірки.
Подібні випадки підтверджують, що штучний інтелект стає інструментом як для нападників, так і для захисників. З одного боку, він скорочує час, необхідний для пошуку слабких місць і підготовки атаки. З іншого — допомагає аналізувати великі масиви журналів подій, швидше знаходити підозрілу активність і прогнозувати можливі сценарії проникнення.
Для українських організацій це означає необхідність переглянути підходи до цифрової безпеки. Важливо регулярно оновлювати програмне забезпечення, обмежувати адміністративні права, використовувати багатофакторну автентифікацію та контролювати доступ до хмарних середовищ. Не менш значущими є навчання працівників, резервне копіювання критичних даних і відпрацювання планів реагування на інциденти.
Експерти наголошують, що жодна окрема технологія не здатна повністю зупинити сучасні кібератаки. Надійний захист потребує поєднання технічних засобів, чітких внутрішніх правил, постійного моніторингу та міжнародної співпраці. Україна вже має значний досвід протистояння цифровій агресії, однак масштаб загроз продовжує зростати.
Підняття України до третьої позиції у світовому рейтингу цілей для хакерських атак є серйозним попередженням для державного та приватного секторів. Водночас це підтвердження того, що українські фахівці працюють на передовій глобальної кібербезпеки. Подальше посилення захисту критичної інфраструктури, розвиток команд реагування та відповідальне використання штучного інтелекту матимуть вирішальне значення для цифрової стійкості країни.