Всеволод Чабанець
У росії почали приховувати дедалі більше даних, пов’язаних із наслідками війни проти України. Зокрема, з відкритого доступу зникає інформація про судові позови щодо визнання російських військовослужбовців загиблими або зниклими безвісти. Такі справи мають особливе значення для родин окупантів, адже саме через суд часто встановлюється юридичний статус людини, яка не повернулася з війни.
Засекречення статистики ускладнює оцінювання реальних втрат російської армії. Водночас кількість звернень до судів демонструє, наскільки масштабною є проблема зниклих безвісти військових. Якщо раніше за узагальненими звітами можна було відстежити динаміку таких справ, то тепер російська влада послідовно обмежує доступ до інформації.
Що відомо про засекречення даних щодо загиблих і зниклих окупантів
У 2024 році судовий департамент росії звітував про рекордні 17,5 тисячі позовів щодо визнання громадян загиблими або зниклими безвісти. Йдеться переважно про військовослужбовців, які вирушили на війну проти України та перестали виходити на зв’язок. Для їхніх родичів судове рішення є необхідним, щоб оформити спадщину, отримати передбачені виплати або офіційно змінити сімейний статус.
Наприкінці 2025 року російські суди почали прибирати зі своїх сайтів відомості про розгляд подібних справ. У відкритому доступі стало менше інформації про кількість позовів, регіони їх подання та ухвалені рішення. Така практика фактично позбавляє суспільство можливості оцінити, скільки росіян не повернулися з фронту і скільки родин змушені роками шукати інформацію про своїх близьких.
Зникнення судової статистики не означає зменшення кількості втрат. Навпаки, воно може свідчити про прагнення російської влади приховати масштаби проблеми. Офіційне визнання людини загиблою або зниклою безвісти створює документальний слід, який складно узгодити з пропагандистськими заявами про контроль над ситуацією та нібито незначні втрати армії.
Російські родини часто отримують суперечливі повідомлення. Військовослужбовець може тривалий час числитися живим, хоча зв’язок із ним втрачено ще під час бойових дій. У таких випадках близькі змушені самостійно збирати довідки, звертатися до військових частин і подавати заяви до суду. Процедура може тривати місяцями або навіть роками, особливо якщо немає свідків загибелі чи документів із місця бою.
Росія приховує не лише втрати на війні
Одночасно із закриттям інформації про зниклих і загиблих судовий департамент засекретив низку даних про політично чутливі кримінальні справи. Із публічної статистики зник розділ щодо засуджених за так звані злочини проти основ державного устрою та конституційної безпеки. У російському законодавстві ці формулювання охоплюють широкий спектр переслідувань, які влада використовує проти опонентів і критиків війни.
Закритою стала статистика у справах про державну зраду, розголошення державної таємниці, диверсії, організацію екстремістських спільнот і поширення інформації, яку російська влада називає дискредитацією армії. Водночас окремі показники все ще публікуються. Наприклад, за даними російської судової системи, у 2025 році за статтею про поширення так званих фейків щодо армії було засуджено 90 осіб.
Також приховано відомості про кількість людей, яких у 2025 році притягнули до адміністративної відповідальності за «дискредитацію» російської армії, розпалювання ненависті, заклики до сепаратизму та порушення правил діяльності так званих іноземних агентів. Раніше ці цифри дозволяли оцінити масштаби репресій усередині росії. Тепер доступ до них обмежують, щоб зменшити публічний резонанс.
Окремо засекречено статистику злочинів, які скоюють військовослужбовці та представники силових структур. У попередніх звітах судовий департамент зазначав, скільки кримінальних правопорушень припадало на військових, суддів, прокурорів, слідчих, поліцейських і працівників Федеральної служби виконання покарань. Вилучення цих даних робить неможливим незалежний аналіз рівня злочинності серед людей, які мають доступ до зброї, повноважень і державних ресурсів.
Навіщо кремль обмежує доступ до статистики
Системне приховування судових даних може мати кілька причин. Насамперед ідеться про контроль над інформацією про втрати у війні. Кожен позов щодо визнання військового загиблим або зниклим безвісти є непрямим свідченням того, що офіційна статистика не відображає повної картини. Чим більше таких справ стає відомо, тим складніше російській владі підтримувати образ «успішної» воєнної кампанії.
Другий фактор — зростання соціальної напруги. Родини зниклих військових вимагають відповідей, компенсацій і покарання винних у відправленні людей на небезпечні ділянки фронту. Публічні дані про кількість судових справ могли б об’єднати ці родини та посилити тиск на військове керівництво. Тому влада намагається зробити проблему невидимою, обмежуючи доступ до реєстрів і судових звітів.
Третя причина пов’язана з розширенням російської армії. Російський диктатор підписав указ про збільшення загальної штатної чисельності збройних сил до 2 441 630 осіб. Кількість безпосередньо військових має зрости майже до 1 550 500. За таких умов потреба приховувати відомості про втрати може лише посилюватися, адже масштабне комплектування армії супроводжується новими хвилями мобілізації, вербуванням ув’язнених і залученням контрактників.
Засекречення статистики не ліквідовує саму проблему. Воно лише ускладнює її документування. Інформація про загиблих і зниклих безвісти все одно накопичується у заявах родичів, судових рішеннях, некрологах, повідомленнях місцевої влади та документах про виплати. Однак централізоване приховування таких відомостей дає кремлю можливість маніпулювати суспільною думкою та уникати відповідальності за наслідки війни.
Для України та міжнародної спільноти закриття російської статистики є черговою ознакою непрозорості військової системи росії. Влада цієї держави приховує не тільки інформацію про полеглих окупантів, а й дані про репресії, злочини силовиків та переслідування громадян за антивоєнну позицію. Така політика свідчить, що російське керівництво готується й надалі приховувати реальну ціну агресії та масштаби втрат своєї армії.