Всеволод Чабанець
Суд Європейського Союзу ухвалив рішення, яке може вплинути на становище частини українських біженців та членів їхніх сімей у країнах ЄС. Позов подав чоловік однієї з українок, який після початку повномасштабної війни опинився в Європі разом із родиною, однак зіткнувся з труднощами під час оформлення права на тимчасовий захист.
Йдеться про ситуації, коли громадянин іншої держави є членом сім’ї українця або українки, але сам не має українського паспорта. Раніше національні органи окремих країн трактували правила по-різному. Через це подружжя та інші родичі могли отримувати різний статус, навіть якщо вони разом проживали в Україні до початку війни.
Що вирішив Суд ЄС
Суд Європейського Союзу звернув увагу на необхідність однакового застосування норм про тимчасовий захист. У рішенні наголошується, що під час оцінки права людини на захист держави мають враховувати не лише її громадянство, а й реальні сімейні обставини, спільне проживання та неможливість безпечно повернутися до країни походження.
Сам факт відсутності українського громадянства не повинен автоматично позбавляти людину права претендувати на тимчасовий захист, якщо вона є членом сім’ї українця або українки та відповідає іншим установленим умовам. Особливе значення має те, чи проживала сім’я в Україні до початку масового переміщення людей через російську агресію.
Суд фактично підтвердив, що правила ЄС мають застосовуватися з урахуванням мети механізму тимчасового захисту. Цей механізм створений для швидкої допомоги людям, які були змушені залишити Україну через війну, а також для збереження єдності їхніх сімей. Розділення близьких родичів лише через різне громадянство може суперечити цій меті.
Водночас рішення не означає, що кожен іноземець автоматично отримає посвідку на проживання в Європейському Союзі. Органи конкретної держави й надалі повинні перевіряти документи, факт сімейних відносин, обставини проживання в Україні та можливість безпечного повернення людини до країни її громадянства.
Кого можуть стосуватися нові правила
Насамперед рішення важливе для іноземних чоловіків і дружин громадян України, які проживали разом із сім’єю на українській території до початку повномасштабної війни. Також воно може мати значення для неповнолітніх дітей, усиновлених дітей та інших близьких родичів, якщо їхній сімейний зв’язок підтверджений документально.
У кожній ситуації важливо довести кілька обставин. Потрібно підтвердити особу заявника, факт шлюбу або іншого родинного зв’язку, спільне проживання в Україні та перебування сім’ї під захистом європейських правил після вимушеного виїзду. Для цього можуть використовуватися свідоцтва про шлюб, документи про народження дітей, довідки про реєстрацію місця проживання, договори оренди, медичні документи та інші офіційні підтвердження.
Найважливішою зміною є підхід до оцінки заяви. Державні органи не повинні обмежуватися формальною перевіркою паспорта. Вони мають з’ясувати, чи є людина частиною сім’ї, яка була змушена залишити Україну через війну, і чи справді повернення до держави її громадянства є безпечним та реалістичним.
Це особливо актуально для сімей, у яких один із подружжя має українське громадянство, а другий є громадянином країни за межами ЄС. Раніше такі люди могли опинитися в правовій невизначеності: українка отримувала тимчасовий захист, тоді як її чоловікові пропонували залишити країну або подаватися на інший тип дозволу.
Що це означає для українців у Європі
Для українських біженців рішення може спростити захист сімейної єдності. Якщо один із членів родини отримав тимчасовий захист, інші близькі родичі матимуть сильніші аргументи під час звернення до органів влади. Це не скасовує національних процедур, але обмежує можливість відмовляти лише через інше громадянство.
Українцям, які опинилися в подібній ситуації, варто зібрати всі документи, що підтверджують сімейні обставини та проживання в Україні. Якщо раніше заяву було відхилено, рішення Суду ЄС може стати підставою для повторного звернення або перегляду справи. Порядок таких дій залежить від законодавства конкретної країни та виду рішення, яке отримав заявник.
Важливо розуміти, що судове рішення не дає автоматичного права на громадянство, постійне проживання чи безумовне працевлаштування. Тимчасовий захист є окремим правовим статусом, який діє протягом визначеного періоду та може передбачати власні правила щодо документів, роботи, соціальної допомоги й медичного обслуговування.
Також держави ЄС можуть перевіряти, чи не має заявник іншого безпечного місця проживання, чи не користується аналогічним захистом в іншій країні та чи не становить загрози громадському порядку. Проте такі перевірки повинні бути індивідуальними, обґрунтованими та відповідати нормам права Європейського Союзу.
Рішення у справі, яку ініціював чоловік українки, демонструє важливий принцип: захист від наслідків війни має враховувати сімейні зв’язки, а не лише формальне громадянство. Для багатьох родин це може стати підставою домагатися справедливого розгляду заяв і не допустити розлучення членів сім’ї через різний правовий статус.
Надалі практичне значення рішення залежатиме від того, як його застосовуватимуть міграційні органи та суди окремих країн. Українцям і членам їхніх сімей важливо уважно перевіряти вимоги держави перебування, зберігати копії поданих документів і вимагати письмового пояснення у разі відмови. Саме письмове рішення дає змогу зрозуміти причину відмови та оскаржити її у встановленому порядку.