США не підписали в Парижі заяву про гарантії безпеки для України — Politico розкрив деталі

За даними видання Politico, під час переговорів у Парижі 6 січня ключові учасники обговорювали спільну декларацію щодо гарантій безпеки для Українаи, але США вирішили не підписувати цей документ. Декларацію підписали лише країни, які увійшли до так званої «Коаліції бажаючих», до якої Вашингтон не приєднався. Ця подія викликала широкий резонанс у міжнародних колах і змусила аналітиків переглянути очікування щодо консенсусних рішень навколо підтримки Українаи.

Що сталося в Парижі: хронологія і учасники

На саміті в Парижі представники низки держав зібралися, щоб погодити формат довгострокових гарантій безпеки для Українаи. За інформацією Politico, документ мав на меті закріпити механізми підтримки у випадку загострення ситуації. Проте підписання відбулося лише силами членів «Коаліції бажаючих» — групи країн, які відкрито готові були взяти на себе певні зобов’язання. США, хоча й брали участь у дискусіях, відмовилися ставити підпис під спільною декларацією, пояснюючи свою позицію необхідністю додаткових правових та політичних консультацій.

Можливі причини рішення Вашингтона

Причини, через які США утрималися від підписання, можуть бути різними. По-перше, Вашингтон традиційно обережно ставиться до формулювань, що можуть створити юридично обов’язкові зобов’язання без схвалення Конгресом чи додаткових внутрішніх процедур. По-друге, адміністрація може прагнути забезпечити ширший міжнародний консенсус або змінити тексти так, щоб вони відповідали довгостроковим політичним інтересам. По-третє, можливі стратегічні розбіжності щодо того, які саме механізми підтримки мають бути включені у гарантії — від оборонної співпраці до економічної допомоги і санкційних режимів.

Наслідки для України та міжнародної спільноти

Відмова США від підпису під спільною декларацією посилює невизначеність навколо майбутньої системи гарантій безпеки для Українаи. По-перше, це може знизити рівень довіри та очікувань серед українських громадян і політиків, які розраховували на якомога ширшу підтримку. По-друге, позиція Вашингтона стимулює інші держави шукати альтернативні формати співпраці — наприклад, посилення двосторонніх угод або створення вузьких коаліцій із визначеними зобов’язаннями. По-третє, відсутність єдиного документа ускладнює координацію санкційного тиску та військової допомоги у разі нових ескалацій.

Аналітики також зауважують, що декларація, підписана «Коаліцією бажаючих», має символічне значення: вона демонструє політичну волю частини країн підтримувати Українау, навіть якщо найбільший союзник утримується від участі у формальних зобов’язаннях. Для Києва важливо розуміти, чи ці ініціативи матимуть реальний ефект у кризовий момент, чи залишаться політичними заявами.

Внутрішньополітичні наслідки у США також можуть відіграти роль: рішення не підписувати документ може відображати баланс сил між виконавчою владою, законодавцями та військовими експертами. Натомість для європейських партнерів це сигнал про необхідність активнішого пошуку консенсусних підходів без очікування одностайного погодження з боку Вашингтона.

У коротко- та середньостроковій перспективі ключовим питанням залишається те, чи зможе міжнародна спільнота виробити дієві, юридично обґрунтовані та оперативно застосовні механізми підтримки Українаи. За відсутності єдиного, широкого міжнародного рішення роль регіональних і тематичних платформ — від європейських інституцій до оборонних альянсів — може значно зрости.

Публікація Politico спонукає до подальшого моніторингу розвитку подій і аналізу текстів домовленостей, які ухвалюють різні учасники. Для України важливо продовжувати діалог з усіма партнерами, щоб перетворити політичні сигнали на конкретні інструменти безпеки та відновлення.