Сергій Пономарьов
9 жовтня 1967 року в маленькій школі болівійського села Ла-Ігера завершилося життя Ернесто Гевари, відомого світові як Че. Його смерть стала наслідком не випадкової сутички, а цілої політичної операції, у якій переплелися інтереси болівійської влади, військових Сполучених Штатів і самого революціонера, який намагався повторити кубинський сценарій у Південній Америці. Проте питання про те, хто саме наказав убити Че Гевару, і досі викликає суперечки. Формально рішення належало керівництву Болівії, однак без участі американських радників та оперативників ЦРУ ця історія могла розвиватися зовсім інакше.
Розстріл Че Гевари 9 жовтня 1967 року: хто наказав його вбити
Ернесто Че Гевара був однією з найвідоміших і водночас найсуперечливіших постатей ХХ століття. Аргентинський лікар за освітою, він став одним із керівників Кубинської революції, міністром, дипломатом і теоретиком партизанської війни. Після перемоги революціонерів на Кубі Гевара не захотів залишатися державним чиновником. Він прагнув поширити збройну боротьбу на інші країни, переконаний, що кілька осередків повстання зможуть запалити масштабну революцію по всьому континенту.
У Болівії Че опинився наприкінці 1966 року. Він створив партизанський загін, який мав розгорнути боротьбу проти уряду президента Рене Баррієнтоса. Однак кампанія від самого початку зіткнулася з величезними труднощами. Бойовики погано орієнтувалися на місцевості, потерпали від нестачі продовольства, хвороб і виснаження. Крім того, Че помилився в оцінці настроїв селян. Більшість місцевих жителів не поспішала приєднуватися до іноземців зі зброєю, а частина селян повідомляла військовим про пересування загону.
Болівійська армія поступово посилювала тиск на партизанів. Важливу роль у цьому відіграли підрозділи рейнджерів, яких навчали американські військові інструктори. Вашингтон уважно стежив за подіями, оскільки побоювався появи в регіоні нового революційного центру за прикладом Куби. Для США Че Гевара був не просто іноземним бойовиком, а символом можливого поширення комуністичного впливу в Латинській Америці.
8 жовтня 1967 року загін Гевари потрапив у засідку в ущелині Кебрада-дель-Юро. Партизани опинилися в оточенні, а сам Че дістав поранення в ногу. Його зброя була пошкоджена, боєприпаси закінчувалися, а можливості для відступу не залишилося. Після короткого бою Гевару схопили разом із кількома соратниками. Полоненого доставили до школи в Ла-Ігері, де його охороняли болівійські солдати.
Хто ухвалив рішення про страту революціонера
Після захоплення Че Гевари перед болівійською владою постало складне питання. Його можна було допитати, передати іноземним представникам або організувати судовий процес. Але кожен із цих варіантів мав політичні ризики. Суд над Геварою майже напевно перетворився б на міжнародну подію. Він отримав би можливість виступити перед журналістами, пояснити свої погляди та перетворити процес на трибуну для пропаганди революції.
Президент Рене Баррієнтос і військове керівництво Болівії побоювалися, що живий Че стане ще небезпечнішим. Навіть ув’язнений, він залишався світовою знаменитістю, а його суд міг викликати тиск з боку Куби, Радянського Союзу та лівих рухів у різних країнах. Саме тому в Ла-Пасі вирішили не проводити відкритого процесу. За поширеною версією, 9 жовтня до місця утримання надійшов наказ із кодовим позначенням «500–600». Число «500» використовували для позначення Гевари, а «600» означало наказ стратити.
Безпосередній наказ, найімовірніше, віддав президент Рене Баррієнтос через військове командування. Іноді відповідальність покладають на генерала Альфредо Овандо Кандію або інших високопоставлених офіцерів, які перебували в центрі ухвалення рішень. Однак важливо розділяти політичну відповідальність і безпосереднє виконання. Американські представники справді були присутні в регіоні та брали участь у переслідуванні загону, але документальних доказів того, що президент США особисто наказав убити Гевару, немає.
Особливу роль відіграв Фелікс Родрігес — кубинець, який після еміграції працював на Центральне розвідувальне управління США. Він перебував неподалік від місця полону під псевдонімом і контактував із болівійськими військовими. За свідченнями Родрігеса, американська сторона спочатку хотіла отримати від Че інформацію та зберегти його живим. Йшлося про допити, документи, структуру партизанської мережі та можливі контакти з Кубою. Проте американські представники не мали повного контролю над болівійським командуванням.
Коли стало зрозуміло, що болівійська влада вирішила ліквідувати полоненого, Родрігес не зміг або не захотів зупинити виконання наказу. Саме це дає підстави історикам говорити про спільну політичну відповідальність: рішення було болівійським, але американська присутність створювала умови для операції та забезпечувала підтримку армії, яка захопила Гевару.
Хто зробив смертельні постріли в Ла-Ігері
Виконавцем страти став сержант болівійської армії Маріо Теран. За поширеною версією, саме його обрали для виконання наказу після того, як кілька військовослужбовців відмовилися або вагалися. Теран увійшов до приміщення школи, де Че перебував під охороною. Партизан уже розумів, що його не збираються везти на суд чи допит.
Обставини останніх хвилин життя Гевари описували по-різному. Найвідомішою стала фраза, яку йому приписують: «Стріляй, боягузе! Ти вб'єш лише людину». Дослідники зазначають, що точність цієї цитати неможливо гарантувати, адже її відтворювали переважно зі свідчень учасників подій, які могли запам’ятати розмову неточно. Водночас немає сумнівів, що Че поводився зухвало й намагався зберегти контроль над ситуацією навіть перед смертю.
Маріо Теран стріляв не в голову, а в тулуб і ноги. Це мало створити враження, що Гевара загинув у бою від отриманих поранень. Проте пострілів було багато, і смерть настала швидко. 9 жовтня 1967 року Ернесто Гевара помер у віці 39 років. Його тіло перевезли до Вальєгранде, де військові продемонстрували його журналістам і місцевим жителям.
Фотографії мертвого Че з відкритими очима несподівано змінили наслідки операції. Болівійська влада хотіла показати поразку небезпечного ворога, але зображення зробили Гевару ще відомішим. Його обличчя почали порівнювати з релігійними образами, а загибель — із мученицькою смертю. Парадокс полягав у тому, що страта мала знищити символ революції, але перетворила його на глобальну ікону.
Отже, безпосередній наказ про страту Че Гевари віддало болівійське військово-політичне керівництво, найімовірніше за санкцією президента Рене Баррієнтоса. Маріо Теран став солдатом, який виконав цей наказ, а Фелікс Родрігес і американські структури відіграли важливу роль у переслідуванні та захопленні революціонера. Водночас твердження, що саме Сполучені Штати одноосібно наказали його вбити, спрощує складну картину. У Ла-Ігері зіткнулися рішення болівійської влади, страх перед новою революцією та міжнародна логіка Холодної війни.
Після смерті Че Гевара перестав бути лише командиром невдалого партизанського загону. Він перетворився на політичний міф, який живе десятиліттями. Його образ використовували прихильники революції, критики капіталізму, політичні рухи та масова культура. Саме тому питання про те, хто наказав його вбити, має значення не тільки для реконструкції подій 1967 року. Воно показує, як рішення кількох військових і політичних керівників можуть не знищити ідею, а навпаки — зробити її безсмертною.