Тихон Гулевичук
Росія заявила про випробування нової системи захисту від безпілотників, яка має перехоплювати дрони безпосередньо в повітрі. Про розробку розповіли на російському телеканалі, представивши її як один із варіантів прикриття важливих військових, промислових та енергетичних об’єктів. Ідеться про аеростатні загородження, здатні створювати фізичну перешкоду на маршруті польоту безпілотного апарата.
Поява такої системи свідчить, що російські військові та промислові підприємства шукають додаткові способи протидії дронам. Водночас сам факт випробувань ще не означає, що технологія вже довела свою ефективність у реальних бойових умовах. Заяви розробників потребують незалежної перевірки, адже робота подібної конструкції залежить від типу безпілотника, його швидкості, висоти польоту, погодних умов та особливостей захищеного об’єкта.
Як має працювати аеростатна загорожа
За оприлюдненою інформацією, система складається з кількох аеростатів, які піднімають у повітря горизонтальний трос. До нього прикріплюють кевларові нитки або інші міцні волокна, що звисають униз. У результаті формується своєрідна вертикальна сітка, розташована на шляху можливого руху дрона.
Основна ідея полягає в тому, щоб безпосередньо фізично зупинити безпілотник. Якщо апарат потрапить у зону загородження, нитки можуть намотатися на його гвинти. Це здатне призвести до блокування пропелерів, втрати тяги, порушення рівноваги та падіння дрона. Для мультикоптерів, які залежать від стабільної роботи кількох гвинтів, подібне зіткнення потенційно може мати критичні наслідки.
Водночас така система має низку очевидних обмежень. Загородження необхідно правильно розгорнути, постійно утримувати на потрібній висоті та захищати від сильного вітру. Аеростати можуть бути помітними для спостереження, а самі троси та нитки не обов’язково зможуть зупинити кожен тип дрона. Безпілотники літакового типу, апарати з іншою конструкцією або дрони, що змінюють маршрут на значній швидкості, можуть становити для такої системи окремий виклик.
Російські розробники стверджують, що технологія нібито вже готова до серійного виробництва. Проте для прикриття одного великого об’єкта, за їхніми словами, потрібно щонайменше десять аеростатів. Це означає, що використання конструкції потребуватиме значної кількості обладнання, спеціального персоналу та постійного контролю за її станом.
Чи здатна система замінити протиповітряну оборону
Найімовірніше, аеростатні загородження розглядають не як повну заміну системам протиповітряної оборони, а як додатковий рівень захисту. Навіть якщо нитки не зможуть безпосередньо знищити або зупинити безпілотник, вони можуть змусити його змінити курс, знизитися або піднятися на іншу висоту. У такому випадку маршрут дрона стане менш передбачуваним для оператора, а його виявлення засобами радіолокації може спроститися.
Російська сторона може розраховувати на те, що загородження створюватиме для безпілотників додаткову перешкоду перед зоною, яку прикривають комплекси протиповітряної оборони. Якщо дрон буде змушений маневрувати або втратить швидкість, у військових може з’явитися більше часу для його виявлення та ураження. Однак ефективність такої взаємодії залежить від того, наскільки швидко працюють радари, засоби радіоелектронної боротьби та вогневі комплекси.
Важливим фактором залишається й масштаб атаки. Окремий безпілотник може випадково потрапити в загородження, але масований наліт створює значно складніше завдання. Частина апаратів може обійти небезпечну ділянку, скористатися проміжками між аеростатами або атакувати з напрямку, який не був належно прикритий. Тому сама наявність тросів у повітрі не гарантує повного захисту об’єкта.
Інша проблема пов’язана з експлуатацією. Аеростати потрібно наповнювати газом, закріплювати, переміщувати та обслуговувати. Сильний вітер, опади, обмерзання або технічні пошкодження можуть впливати на стабільність конструкції. Крім того, такі об’єкти можуть стати помітною ціллю для розвідки та ураження, особливо якщо їх розміщують поблизу великих промислових підприємств, військових баз або нафтопереробних заводів.
Історичний принцип і сучасні плани з використання аеростатів
Загороджувальні аеростати не є новою ідеєю. Подібні конструкції застосовували ще під час Першої та Другої світових воєн. Повітряні кулі з тросами піднімали над містами, портами та промисловими районами, щоб змусити літаки противника змінювати висоту й напрямок польоту. Таким чином військові намагалися ускладнити бомбардування та зробити літаки вразливішими для зенітної артилерії.
Сучасна версія цієї концепції відрізняється тим, що її планують застосовувати проти невеликих безпілотників. Такі апарати можуть летіти низько, використовувати складний рельєф і змінювати маршрут. Саме тому російські підприємства розглядають різні варіанти фізичних бар’єрів, які доповнювали б радіоелектронну боротьбу та традиційні засоби ППО.
Раніше одне з російських підприємств хімічної промисловості вже оголошувало про намір придбати аеростати для захисту своїх об’єктів від атак українських дронів. Це може свідчити про те, що загроза безпілотних ударів змушує промислові компанії самостійно шукати додаткові заходи безпеки. Для підприємств паливно-енергетичного сектору така проблема особливо важлива, оскільки пошкодження виробничої інфраструктури здатне впливати на постачання пального та роботу цілих регіонів.
Водночас аеростати можуть використовуватися не лише як повітряні бар’єри. Росія також розробляла платформи для розміщення радіомодулів і засобів зв’язку на значній висоті. Підняття обладнання над землею дає змогу зменшити вплив рельєфу на поширення сигналу та збільшити площу покриття. Такі рішення можуть бути корисними для організації зв’язку, спостереження або координації безпілотних систем.
Українські фахівці також розглядають аеростати як потенційні платформи для запуску безпілотників та інших літальних апаратів. Окремо обговорюється можливість використання стратосферних куль, які здатні підніматися на висоту приблизно 12–18 кілометрів. Із таких висот теоретично можна розширити зону спостереження або запускати певні типи повітряних засобів.
Отже, випробування російської аеростатної системи є спробою створити додатковий бар’єр проти дронів. Її потенційна перевага полягає у відносно простому принципі: не виявляти безпілотник лише за допомогою електроніки, а фізично перешкоджати його польоту. Проте реальна результативність залежатиме від умов застосування, якості матеріалів, щільності загородження та здатності системи працювати під час масованих атак. Безпілотники постійно змінюються, тому будь-яка оборонна технологія має проходити тривалі випробування, перш ніж її можна буде вважати надійним засобом захисту.