Роксолана Мережко
Росії не вистачає дизеля: Пендзин назвав ризик для угоди Трампа
Потенційна домовленість між Вашингтоном і Москвою щодо постачання російського дизельного пального до Сполучених Штатів може зіткнутися з проблемами ще до відправлення першого танкера. Економіст Олег Пендзин вважає, що заявлені обсяги експорту є складними для реалізації через дефіцит дизеля в самій росії, обмежені виробничі можливості нафтопереробних заводів, санкції та труднощі зі страхуванням морських перевезень.
Йдеться про першу партію обсягом приблизно 300 тисяч тонн. На думку експерта, навіть за умови, що необхідне пальне вже зберігається в російських портах, а судна готові до завантаження, його доставка до американських портів триватиме щонайменше місяць-півтора. Отже, швидкого впливу на ціни на американському ринку така угода не матиме.
Чому російський дизель не встигне швидко потрапити до США
Транспортування 300 тисяч тонн дизельного пального потребує кількох великих танкерів. Однак організація такої операції не обмежується пошуком суден. Потрібно забезпечити накопичення необхідного обсягу, провести завантаження, оформити документи, узгодити маршрут і знайти страховиків, готових працювати з російським вантажем.
Саме страхування може стати однією з головних перешкод для потенційної угоди. Європейські компанії традиційно відіграють важливу роль у страхуванні морських перевезень, але Німеччина та Велика Британія не заявляли про готовність скасовувати санкційні обмеження проти росії. Якщо європейські страховики відмовляться покривати ризики, російським постачальникам доведеться шукати альтернативні компанії, що може збільшити вартість перевезення та затягнути підготовку вантажу.
Дозвіл Сполучених Штатів на потенційний продаж російського дизеля сам по собі не скасовує обмежень, які діють у Європі. Тому американська позиція не гарантує, що судна зможуть безперешкодно пройти всі етапи міжнародної логістики. Санкційні ризики можуть стосуватися не лише вантажу, а й танкерів, банківських розрахунків, портових операторів та страхових компаній.
Окреме питання — безпека морського маршруту. Якщо російські порти або транспортна інфраструктура зазнаватимуть атак, це додатково ускладнить накопичення і відправлення дизельного пального. Потенційні покупці також можуть вимагати підвищених гарантій безпеки, що зробить операцію дорожчою та менш привабливою для учасників ринку.
За оцінкою Пендзина, навіть за максимально сприятливого розвитку подій перша партія дизеля не зможе швидко вплинути на американський паливний ринок. Поки пальне буде зібране, завантажене й доставлене через океан, актуальна для політиків цінова ситуація вже може змінитися.
Росія сама потребує значних обсягів дизельного пального
Найбільший ризик для домовленостей полягає в тому, що росії може просто не вистачити дизеля для масштабного експорту. Дизельне пальне має критичне значення для внутрішньої економіки країни. Його споживають вантажівки, сільськогосподарська техніка, промисловість, залізничний транспорт та армійська логістика.
У попередні роки російські нафтопереробні підприємства виробляли близько 7,5 мільйона тонн дизеля на місяць. У 2024 році цей показник зменшився приблизно до 5 мільйонів тонн, а нинішній обсяг, за оцінками експерта, коливається в межах 4,5–5 мільйонів тонн. Причиною падіння виробництва стали пошкодження нафтопереробних заводів, технічні проблеми та перебої в роботі окремих підприємств.
Водночас внутрішній попит на дизель у росії залишається високим. У періоди сезонного навантаження країні може знадобитися майже весь обсяг пального, який виробляють її заводи. Особливо гостро потреба зростає під час польових робіт, зимового опалювального сезону та активізації вантажних перевезень.
Раніше росія могла спрямовувати на зовнішні ринки значну частину виробленого дизеля. Експортна частка в окремі періоди сягала приблизно 35 відсотків. Однак після скорочення виробництва й зростання внутрішнього споживання така модель стала набагато менш реалістичною. Дизель, який раніше можна було продавати за кордон, тепер потрібен для забезпечення російської економіки.
За словами Пендзина, дефіцит пального вже проявляється в окремих віддалених регіонах росії. Там виникають труднощі з постачанням дизеля для транспорту та підприємств. Якщо Москва вирішить терміново сформувати партію для США, їй доведеться перерозподіляти ресурси між регіонами або скорочувати внутрішні резерви.
Додатковою проблемою є якість пального. Не весь російський дизель відповідає вимогам американського ринку. Частина продукції може мати підвищений вміст сірки, а отже, потребуватиме додаткового очищення. Це означає, що з усього виробленого обсягу далеко не кожна тонна може бути безпосередньо підготовлена для експорту до Сполучених Штатів.
Тому заявлені 300 тисяч тонн — це не просто кількість пального, яке потрібно завантажити на танкери. Росії доведеться знайти саме той дизель, який відповідає технічним стандартам США, а потім організувати його зберігання і транспортування. У разі атак по нафтопереробних заводах ситуація може ще більше погіршитися.
Навіщо кремлю потрібна домовленість із Вашингтоном
Економіст вважає, що інтерес кремля до угоди може бути пов’язаний не лише з доходами від продажу пального. Для російського керівництва важливим є сам факт можливого послаблення санкцій. Навіть обмежений дозвіл на експорт дизеля до США може стати прецедентом, який Москва спробує використати для відновлення ширшої торгівлі енергоносіями.
Росія могла розраховувати, що після рішення Вашингтона європейські держави також почнуть пом’якшувати власні обмеження. У такому разі кремль отримав би більше можливостей для експорту нафти, нафтопродуктів і газу, а також для повернення до міжнародних фінансових та логістичних схем.
Проте європейські країни не демонструють готовності автоматично наслідувати американську політику. Німеччина і Велика Британія підтвердили збереження санкцій, а європейський санкційний тиск на Росію продовжує діяти. Це означає, що навіть у разі політичної згоди між Трампом і путіним практична реалізація домовленостей залишатиметься складною.
Потенційні великі постачання, про які також ішлося, можуть сягати 3 мільйонів тонн дизеля. Однак такий обсяг видається ще менш реалістичним. Для його формування росії довелося б не лише відновити пошкоджені нафтопереробні потужності, а й забезпечити стабільне виробництво протягом тривалого часу. Додатково потрібно було б гарантувати внутрішній ринок пальним, щоб не допустити нового дефіциту в регіонах.
Перспектива масштабного експорту також залежить від припинення українських ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі. Без цього Москва не може бути впевнена у стабільній роботі своїх заводів, нафтобаз і портів. Навіть часткове пошкодження кількох ключових об’єктів здатне зменшити доступні обсяги дизеля та зірвати графік постачань.
Таким чином, угода про російський дизель для США має не лише економічний, а й політичний вимір. Для Вашингтона це може бути спроба вплинути на паливні ціни або використати торгівлю як елемент переговорів. Для Москви — можливість продемонструвати послаблення санкційного режиму та відкрити шлях до нових домовленостей.
Водночас реальні обсяги російського дизеля, проблеми з його якістю, нестача страхування і тривала логістика ставлять під сумнів швидке виконання обіцянок. Навіть якщо кремль політично зацікавлений у постачанні, росії спочатку доведеться вирішити власну паливну проблему. Саме дефіцит дизеля всередині країни може стати головною перешкодою для угоди, на яку розраховують у Вашингтоні та Москві.