Пономарьова Мар'яна
Росія може перейти до ще жорсткішої тактики війни проти України, якщо кремль не отримає бажаного результату на полі бою. Колишній начальник Генерального штабу Великої Британії Річард Даннатт вважає, що Владімір путін опинився у складній ситуації, коли змушений одночасно демонструвати силу, приховувати проблеми російської армії та переконувати власне населення в нібито успішному перебігу війни.
За словами британського генерала, посилення ракетних і дронових атак по українських містах може бути пов’язане не лише з військовими розрахунками. Масовані удари також мають психологічну мету: залякати цивільне населення, виснажити українську систему протиповітряної оборони та створити враження, що росія все ще здатна диктувати умови.
Путін міг дозволити військовим діяти без обмежень
Річард Даннатт звернув увагу на показову зміну підходів російського керівництва. Якщо раніше кремль намагався подавати війну як контрольовану «спеціальну операцію», то тепер російські генерали можуть отримувати значно ширші повноваження. Це означає готовність використовувати всі доступні інструменти тиску, навіть якщо вони призводять до масштабних руйнувань і жертв серед мирного населення.
Путін фактично сказав генералам викинути правила у смітник і робити все, що вони хочуть, – пояснив британський військовий експерт, переказуючи оцінку ситуації в російському військовому керівництві.
Такі слова не обов’язково слід сприймати як формальний наказ, оформлений у вигляді окремого документа. Йдеться радше про політичний сигнал, який російський президент подає силовикам. Кремль демонструє, що готовий заплющувати очі на дедалі жорстокіші методи ведення війни, якщо вони, на думку російського командування, можуть дати хоча б короткостроковий ефект.
Для України це означає збереження високої загрози ракетних атак, ударів безпілотниками та спроб росії вивести з ладу критичну інфраструктуру. Однак посилення терору не свідчить автоматично про перевагу російських військ на фронті. Навпаки, така тактика може бути ознакою того, що Москва шукає альтернативу результатам, яких не вдалося досягти наземними операціями.
Кремлю потрібен результат, який можна буде продати російському суспільству як перемогу. Через це будь-яке захоплення населеного пункту, просування на окремій ділянці чи масштабний удар по Україні може використовуватися російською пропагандою як доказ нібито успішної стратегії. Водночас реальна ціна таких дій – значні втрати особового складу, техніки та ресурсів.
Чому росія робить ставку на повітряний терор
Однією з головних проблем російської армії залишається нестача людей для проведення тривалих наступальних операцій. Російське командування змушене шукати спосіб підтримувати інтенсивність війни без відкритого визнання масштабів власних втрат. Повітряні удари в цьому сенсі здаються кремлю зручнішим інструментом, адже їх можна проводити на відстані, не залучаючи великі маси піхоти безпосередньо до штурмів.
Ракети та ударні безпілотники дають росії можливість чинити тиск на українські міста, енергетичні об’єкти, промислові підприємства й логістичні маршрути. Водночас такі атаки мають обмежену здатність змінювати лінію фронту. Навіть серйозні пошкодження інфраструктури не гарантують російським військам прориву, якщо українська оборона зберігає керованість, а захисники продовжують завдавати ударів по військових цілях противника.
Даннатт також звернув увагу на проблему можливої нової мобілізації в росії. Кремль розуміє, що масштабний набір людей до армії може мати небезпечні політичні наслідки. Російська влада роками намагається переконувати громадян, що війна нібито не торкається більшості населення. Нова хвиля мобілізації зруйнувала б цю ілюзію та показала б суспільству справжню потребу армії в людських ресурсах.
Саме тому Москва може намагатися обходитися вже наявними силами, використовуючи контрактників, ув’язнених, найманців і приховані механізми вербування. Проте такі рішення не усувають проблему, а лише відкладають її. Для утримання тривалого фронту потрібні навчені військові, командири, техніка та стабільне постачання. Швидке поповнення підрозділів непідготовленими людьми не гарантує росії успіху й часто призводить до нових втрат.
Повітряна кампанія також потребує значних запасів озброєння. Росії доводиться витрачати ракети, дрони, системи наведення та компоненти, які складно швидко замінити. У перспективі це створює додаткове навантаження на військову промисловість і бюджет. Тому збільшення кількості атак може свідчити не лише про силу агресора, а й про його прагнення використати накопичені ресурси для досягнення політичного ефекту.
Ескалація не гарантує кремлю перемоги
Попри перевагу росії в окремих видах озброєння та значні ресурси, українські Сили оборони продовжують чинити опір і створювати проблеми для російського командування. Україна не обмежується пасивною обороною: військові завдають ударів по пунктах управління, складах боєприпасів, логістичних маршрутах і позиціях окупаційних військ.
Окремі українські операції змушують Росію перекидати резерви, змінювати плани та посилювати охорону власних об’єктів. Це зменшує можливості противника для проведення наступальних дій на інших напрямках. Коли російська армія змушена реагувати на українські удари, вона втрачає ініціативу та витрачає ресурси на утримання вже зайнятих позицій.
На думку британського генерала, саме невідповідність між заявами кремля та реальними результатами може підштовхувати путіна до небезпечних рішень. Російський президент потребує бодай якоїсь перемоги, яку можна буде використати у внутрішній пропаганді. Якщо військові не здатні швидко досягти її на землі, кремль може зробити ставку на демонстративні удари по українських містах або спроби залякати міжнародних партнерів України.
Проте ескалація має і зворотний ефект. Масовані атаки проти цивільної інфраструктури посилюють міжнародну ізоляцію росії, збільшують підтримку України та стимулюють союзників передавати Києву сучасніші системи протиповітряної оборони. Кожна нова хвиля терору водночас показує, що Москва не готова до чесних переговорів і продовжує розглядати силу як головний інструмент зовнішньої політики.
Для України головним завданням залишається захист населення, зміцнення ППО, збереження стійкості енергетичної системи та ураження військової інфраструктури агресора. Російська тактика може змінюватися, але її мета залишається незмінною – змусити українців погодитися на умови кремля через страх і виснаження.
Оцінка Річарда Даннатта свідчить про те, що найближчий період може залишатися особливо небезпечним. Якщо путін і надалі сприйматиме відсутність швидкої перемоги як особисту та політичну загрозу, він може дозволяти військовим діяти дедалі жорсткіше. Водночас це не означає неминучого успіху росії. Посилення ударів є радше сигналом готовності кремля ризикувати, ніж доказом здатності зламати українську оборону.