Зоряна Білокрай
Чемпіонат світу з дзюдо 2026 року став для України одним із найневдаліших міжнародних стартів останніх років. Турнір, який з 4 до 11 жовтня приймав Азербайджан, завершився без жодної медалі для української збірної. Натомість спортсменка, яка раніше представляла Україну, принесла Об’єднаним Арабським Еміратам історичне золото. Такий контраст знову загострив дискусію про стан українського дзюдо, рівень підготовки національної команди та причини, через які сильні атлети змінюють спортивне громадянство.
Підсумки виступу збірної прокоментував Георгій Зантарая — перший в історії України чемпіон світу з дзюдо та очільник Федерації дзюдо Києва. На його думку, відсутність нагород не можна списувати лише на випадковість, травми чи складну конкуренцію. Результат є наслідком системних проблем, які накопичувалися протягом останніх років і потребують відкритого обговорення.
Окремо фахівець звернув увагу на ситуацію із суддівством. Під час однієї із сутичок українського дзюдоїста рішення ухвалював представник росії. Зантарая вважає, що подібні випадки мають отримувати негайну реакцію з боку української делегації безпосередньо під час змагань, адже після завершення поєдинку виправити результат практично неможливо.
Провал збірної України на чемпіонаті світу з дзюдо
Виступ української команди на чемпіонаті світу виявився негативним за всіма ключовими показниками. Українські дзюдоїсти не здобули жодної медалі — ані в чоловічих, ані в жіночих вагових категоріях. Для держави з потужними традиціями в цьому виді спорту та великою кількістю талановитих спортсменів такий підсумок є серйозним сигналом.
Особливо тривожним стало представництво жіночої збірної. На світову першість вирушила лише одна українська спортсменка. Це суттєво відрізняється від попередніх років, коли Україна мала конкурентних учасниць у кількох вагових категоріях і регулярно претендувала на нагороди найбільших турнірів.
За словами Георгія Зантараї, проблеми почали проявлятися після зміни головного тренера жіночої команди приблизно три роки тому. Відтоді результати помітно погіршилися. Україна залишилася без медалей не лише на чемпіонаті світу, а й на нещодавній першості Європи. Це свідчить про те, що йдеться не про одиничну невдачу, а про загальну кризу підготовки.
При цьому в українському дзюдо все ще є сильні атлети з міжнародним досвідом. Одним із найяскравіших прикладів є Єлизавета Литвиненко. Вона представляла Україну на Олімпійських іграх 2024 року та була призеркою чемпіонату світу. До 2025 року спортсменка виступала за українську збірну, а згодом почала представляти Об’єднані Арабські Емірати.
На чемпіонаті світу 2026 року Литвиненко здобула золоту медаль і принесла ОАЕ перший в історії цієї країни титул чемпіонки світу з дзюдо. Для її нової збірної це стало історичною подією, а для України — болючим нагадуванням про те, який потенціал було втрачено.
Зантарая наголошує, що поважає рішення спортсменки, однак шкодує, що її перемоги більше не зараховуються до здобутків України. На його переконання, сама історія Литвиненко доводить: проблема полягає не у відсутності талановитих дзюдоїстів. Якщо спортсменка, яка нещодавно представляла Україну, за короткий час стає чемпіонкою світу за іншу країну, необхідно аналізувати умови, у яких вона готувалася, та роботу тренерської системи.
Чому українські спортсмени змінюють збірну
Перехід українських дзюдоїстів до інших національних команд став помітною тенденцією останніх років. Частина спортсменів залишає Україну не через відсутність патріотичних почуттів, а через бажання отримати стабільні умови для тренувань, якісну медичну підтримку, фінансування зборів та зрозумілу перспективу міжнародних виступів.
Зантарая зазначає, що Литвиненко не є єдиним прикладом. Інші атлети, які раніше змагалися за Україну, після переходу до іноземних збірних демонструють високі результати. Один із таких спортсменів нещодавно виграв чемпіонат Європи серед учасників віком до 23 років. На думку фахівця, це має змусити керівників українського дзюдо поставити незручні, але необхідні запитання.
Коли спортсмени не можуть здобути нагороди під українським прапором, а після зміни збірної починають перемагати на найвищому рівні, очевидно, що проблема не завжди полягає в їхньому таланті чи мотивації. Важливу роль відіграють методика тренувань, взаємодія з наставниками, атмосфера в команді, відновлення після навантажень і можливість регулярно готуватися до міжнародних стартів.
На думку Георгія Зантараї, Україні необхідно змінювати підхід до роботи тренерського штабу та всієї системи підготовки. Він вважає, що окремі рішення не дадуть результату, якщо не буде комплексної реформи. Потрібно оцінювати не лише підсумки конкретної сутички, а й багаторічну роботу зі спортсменом, починаючи з юнацького віку.
Показовою є ситуація у Києві, де тренується значна частина української збірної — як дорослих спортсменів, так і дітей. Водночас у столиці тривалий час не проводять офіційні змагання з дзюдо, посилаючись на безпекові обставини. Федерація дзюдо Києва намагається підтримувати розвиток виду спорту через майстер-класи та зустрічі з відомими атлетами. За останні роки до України приїздили олімпійські чемпіони та чемпіони світу, які працювали з молодими спортсменами.
Для дітей такі заходи є надзвичайно важливими. Особиста зустріч із титулованим дзюдоїстом може стати мотивацією продовжувати тренування й пов’язати майбутнє зі спортом. Саме тому, попри війну та обмежені ресурси, необхідно зберігати доступ юних спортсменів до якісної інфраструктури, досвідчених тренерів і змагальної практики.
Суддівство, повернення Білодід та перспективи Олімпіади-2028
Організацію чемпіонату світу в Азербайджані Георгій Зантарая загалом оцінює позитивно. На турнірі виступали найкращі дзюдоїсти планети, а сам вид спорту продовжує активно розвиватися у різних країнах. Водночас українська делегація мала підстави для претензій до окремих суддівських рішень.
Зокрема, у третьому колі Артем Лисюк, за оцінкою фахівців, виконав чистий кидок японського суперника. Однак судді не зарахували дію. На татамі працював представник росії, і для української сторони така ситуація є неприйнятною. Зантарая переконаний, що реакція мала бути миттєвою — одразу після спірного епізоду, поки ще існувала можливість подати протест або домогтися перегляду моменту.
Звернення до суддів через кілька годин після завершення сутички вже не могло змінити результат. Цей випадок демонструє, наскільки важливою є професійна робота делегації під час турніру. Українські представники мають оперативно фіксувати суперечливі рішення та використовувати всі доступні механізми захисту інтересів спортсменів.
Окремі сподівання українські вболівальники пов’язують із поверненням Дар’ї Білодід. Одна з найвідоміших дзюдоїсток країни відновила тренування та готується до наступних стартів. Точні терміни її повернення до офіційних змагань поки не називають, однак спортсменка планує виступити на одному з найближчих турнірів у Північній Америці.
Білодід залишається однією з найсильніших представниць українського дзюдо. Разом із Георгієм Зантараєю вона входить до списку лише двох українських чемпіонів світу в історії. Її повернення може посилити команду, однак навіть присутність лідерки не розв’яже всіх системних проблем.
Перспективи України на Олімпіаді-2028 наразі виглядають складними. У жіночих вагових категоріях лише одна-дві українські спортсменки перебувають у першій сотні світового рейтингу, тоді як для здобуття олімпійської ліцензії необхідно наближатися до топ-21. У чоловічій команді ситуація дещо краща, але й там поставлені цілі поки не виконані.
Раніше тренерський штаб говорив про завдання здобути щонайменше одну медаль на чемпіонаті світу. Після виступу без нагород очевидно, що для успішної олімпійської кампанії потрібно діяти вже зараз. Реалістичним орієнтиром можуть стати дві або три ліцензії, однак для більшого представництва необхідні зміни у відборі спортсменів, підготовці та фінансуванні.
Війна залишається головним викликом для українського спорту. Повітряні тривоги, ракетні удари, зруйновані спортивні об’єкти та психологічне навантаження безпосередньо впливають на тренувальний процес. Один із залів для дзюдо в Києві, який планували відкрити після завершення ремонту, був повністю зруйнований влучанням. В інших спортивних школах пошкоджені вікна, татамі та внутрішні приміщення.
Федерація дзюдо Києва допомагає відновлювати зали й закуповує необхідне обладнання, щоб діти могли продовжувати заняття. Паралельно у Святошинському районі триває будівництво нового великого спортивного комплексу. Його планують зробити сучасним простором для тренувань дітей, юнаків і дорослих.
Українське дзюдо має талановитих спортсменів, але без оновлення системи підготовки та посилення тренерської роботи повернутися до числа світових лідерів буде важко. Провал на чемпіонаті світу, перехід сильних атлетів до інших збірних і проблеми із суддівством мають стати не приводом для взаємних звинувачень, а поштовхом до конкретних змін. Олімпіада-2028 вже наближається, тому часу на зволікання залишається дедалі менше.