Пономарьова Мар'яна
Переговори про завершення війни в Україні дедалі частіше виглядають не як класична дипломатична процедура, а як складна суміш геополітики, енергетики та великого бізнесу. Поки Вашингтон намагається продемонструвати готовність домовлятися з Москвою, у центрі уваги опиняються не лише питання припинення вогню, гарантій безпеки чи майбутнього окупованих територій. Важливу роль відіграють потенційні економічні угоди, здатні принести значні прибутки американським інвесторам і бізнесменам, наближеним до президента Дональда Трампа.
Саме це породжує головне запитання: чи можуть переговори про Україну перетворитися на інструмент обслуговування приватних інтересів? Критики американської політики вважають, що частина оточення Трампа сприймає міжнародні конфлікти передусім як можливість укласти вигідний контракт. У такій логіці мир стає не результатом відновлення справедливості та безпеки, а умовою для запуску нових інвестиційних проєктів.
Професор міжнародної політики Скотт Лукас звертає увагу на те, що до обговорення українського питання можуть залучатися люди без необхідного дипломатичного або військового досвіду. Натомість вони мають значний вплив у приватному секторі та прямі зв’язки з великим капіталом. Це змінює саму природу переговорного процесу: замість довгострокової стратегії стримування росії на перший план виходить пошук угоди, яку можна буде представити як комерційний успіх.
Коли мирні переговори стають бізнес-проєктом
Одними з найпомітніших представників такого підходу називають Джареда Кушнера та Стіва Віткоффа. Обидва мають значний досвід у сфері нерухомості, інвестицій і приватних переговорів, однак їхня участь у міжнародній політиці викликає суперечки. Для дипломатів головними критеріями успіху є безпека, міжнародне право та стійкість домовленостей. Для бізнесу важливішими можуть бути прибутковість, контроль над активами та доступ до перспективних ринків.
Подібна модель уже проявлялася під час обговорення можливого відновлення сектору Гази. Критики Кушнера закидали йому надмірну увагу до майбутньої забудови та інвестиційної привабливості територій, які ще не вийшли з гуманітарної катастрофи. Цей приклад показує, як легко політичне врегулювання може бути переосмислене через призму нерухомості, будівництва та майбутньої вартості землі.
Щодо України, то подібний підхід може проявитися в розмовах про відновлення інфраструктури, видобуток корисних копалин, енергетичні проєкти та приватизацію окремих активів. Для міжнародного бізнесу українська реконструкція потенційно є одним із найбільших інвестиційних проєктів у Європі за останні десятиліття. Однак без чітких правил, прозорих конкурсів і гарантій державного контролю відбудова може перетворитися на боротьбу впливових груп за найцінніші ресурси.
Ключова небезпека полягає в конфлікті інтересів. Якщо люди, які беруть участь у політичних консультаціях, одночасно мають бізнесові зв’язки або представляють інвесторів, будь-яка домовленість може викликати сумніви. Навіть обґрунтоване рішення в такій ситуації сприйматиметься як результат кулуарної торгівлі.
Для України це особливо ризиковано. Київ не може дозволити, щоб питання територій, санкцій чи гарантій безпеки обмінювалися на комерційні преференції для приватних компаній. Економічне партнерство зі США важливе, але воно не повинно ставати платою за політичний тиск на Україну.
Російські активи як приманка для американського капіталу
Москва добре розуміє, що великі угоди можуть впливати на політичні рішення не менше, ніж дипломатичні аргументи. Російська влада роками використовувала енергетику, сировину та доступ до власного ринку як інструменти впливу на західні країни. Тепер кремль може намагатися запропонувати американським переговорникам нову версію тієї самої стратегії.
Серед потенційно привабливих напрямків називають російські енергетичні активи, закордонні дочірні компанії, родовища корисних копалин та інфраструктурні проєкти. Особливу увагу привертають активи великих нафтових компаній, які опинилися під санкціями або можуть бути виставлені на продаж у разі пом’якшення обмежень. Йдеться про багатомільярдний ринок, де навіть частковий доступ здатен принести інвесторам величезні прибутки.
Окремою темою залишаються рідкісноземельні метали та інші критично важливі ресурси. Україна володіє значним сировинним потенціалом, тому розмови про спільні інвестиційні фонди та видобуток корисних копалин мають економічне підґрунтя. Водночас небезпека виникає тоді, коли доступ до українських ресурсів починають пов’язувати з поступками у сфері оборони або територіальної цілісності.
Росія може пропонувати американському бізнесу формулу «взаємної вигоди»: зняття частини санкцій в обмін на доступ до сировини, енергетики або спільних інфраструктурних проєктів. На перший погляд така модель здатна зацікавити компанії, які прагнуть повернутися на російський ринок. Проте фактично вона може дозволити кремлю виграти час, відновити експортні доходи та зберегти ресурси для продовження війни.
У цьому контексті згадки про можливе відновлення роботи газотранспортних маршрутів, зокрема пов’язаних із «Північним потоком», мають не лише економічне, а й стратегічне значення. Повернення росії на європейський енергетичний ринок без політичних умов означало б послаблення санкційного тиску та відновлення залежності Європи від російського газу.
Кремль зацікавлений не просто в скасуванні санкцій. Йому потрібна легітимізація відносин із Заходом. Якщо західні компанії знову вкладатимуть кошти в російські проєкти, Москва зможе заявляти, що війна нібито залишилася в минулому, навіть якщо основні політичні вимоги кремля не будуть виконані.
Чому Європа має посилювати власну роль
Ситуація навколо переговорів демонструє ще одну важливу тенденцію: Європа більше не може повністю покладатися на Сполучені Штати у питаннях власної безпеки. Якщо американська адміністрація коливається між стратегічними інтересами та короткостроковою вигодою, європейські держави повинні нарощувати власні спроможності.
Передусім ідеться про виробництво систем протиповітряної оборони, боєприпасів, безпілотників і засобів радіоелектронної боротьби. Підтримка України не може залежати від настроїв окремих американських політиків або бізнесменів. Європейським країнам необхідно створювати довгострокові оборонні програми, укладати спільні контракти та розширювати виробничі потужності.
Важливим напрямком є також контроль за майбутньою відбудовою України. Європейські інституції можуть відіграти ключову роль у формуванні прозорих правил для іноземних інвесторів, захисті українських державних інтересів і запобіганні концентрації стратегічних активів у руках вузького кола корпорацій. Відновлення має приносити користь передусім українському суспільству, а не лише зовнішнім інвесторам.
Для Києва нині принципово важливо розділяти дипломатію та комерцію. Україна може укладати вигідні сировинні й інвестиційні угоди, але вони не повинні визначати її позицію щодо миру, кордонів і безпеки. Будь-які домовленості мають бути публічними, юридично захищеними та погодженими з українським парламентом і суспільством.
Переговори про Україну не можуть перетворюватися на закритий аукціон, де приватні прибутки визначають ціну політичних рішень. Якщо оточення Трампа справді прагне продемонструвати власну ефективність, воно має довести, що економічні інтереси не суперечать міжнародному праву та безпеці. Інакше будь-яка «мирна угода» ризикує виявитися лише тимчасовим контрактом, який принесе вигоду окремим бізнесменам, але залишить Україну перед новою загрозою.