Сергій Пономарьов
Із 2010 року цей показник падав, але зараз ситуація змінилася. Організація Об’єднаних Націй б’є на сполох через перше за багато років зростання кількості людей, які живуть у стані гострої бідності. Йдеться не лише про низькі доходи, а про щоденну нестачу найнеобхіднішого: їжі, безпечного житла, доступу до медицини, освіти, чистої води та стабільної роботи.
Глобальний прогрес у подоланні бідності, який тривав понад десятиліття, опинився під серйозною загрозою. Економічні потрясіння, пандемія, війни, зростання цін і кліматичні катастрофи спричинили ситуацію, за якої мільйони людей втратили можливість забезпечувати базові потреби. Для багатьох родин навіть незначне подорожчання продуктів або комунальних послуг означає необхідність відмовлятися від лікування, навчання чи повноцінного харчування.
Чому кількість людей у гострій бідності знову зростає
Однією з головних причин погіршення ситуації стало уповільнення світової економіки. У країнах із низькими доходами скоротилася кількість робочих місць, зменшилися інвестиції та послабилися соціальні програми. Водночас ціни на продовольство, паливо й житло залишаються значно вищими, ніж кілька років тому. Заробітки найбідніших верств населення часто не встигають за інфляцією, тому реальна купівельна спроможність родин знижується.
Війни та збройні конфлікти також безпосередньо впливають на рівень бідності. Люди втрачають домівки, роботу, доступ до лікарень і шкіл. Переміщені родини змушені починати життя фактично з нуля, а держави, що приймають біженців, не завжди мають достатньо ресурсів для їхньої підтримки. Руйнування інфраструктури може відкинути цілі регіони на десятиліття назад.
Окремий фактор — зміна клімату. Посухи, повені, урагани, лісові пожежі та тривалі хвилі спеки знищують урожай, житло й джерела доходу. Найбільше від природних катастроф потерпають люди, які не мають заощаджень, страхування або можливості швидко переїхати. Для них один неврожай чи стихійне лихо може означати втрату всіх засобів до існування.
Експерти ООН наголошують, що бідність не можна вимірювати лише розміром щоденного доходу. Людина може мати певні гроші, але залишатися бідною через відсутність доступу до якісної освіти, медичних послуг, електроенергії, санітарних умов або цифрових технологій. Саме тому сучасні оцінки дедалі частіше враховують кілька вимірів добробуту одночасно.
Гостра бідність має нерівномірний вплив
Погіршення глобальної статистики не означає, що всі регіони зіткнулися з однаковими проблемами. Найбільші ризики зберігаються в країнах, де економіка залежить від сільського господарства, експорту сировини або міжнародної допомоги. Слабкі державні інституції, корупція, нестача інвестицій і обмежений доступ до фінансування ускладнюють боротьбу з бідністю.
Особливо вразливими залишаються діти. Вони частіше потерпають від недоїдання, змушені залишати школу та починати працювати замість навчання. Наслідки дитячої бідності можуть зберігатися протягом усього життя: людина отримує нижчу освіту, має гірше здоров’я й менші шанси на стабільну зайнятість. Таким чином, бідність передається від одного покоління до іншого.
Велике навантаження лягає і на жінок. У багатьох країнах вони мають менший доступ до оплачуваної роботи, кредитів, власності та політичного представництва. Крім того, саме жінки найчастіше виконують неоплачувану хатню працю й доглядають за дітьми або літніми родичами. Коли державні послуги скорочуються, цей тягар зростає, а можливості жінок заробляти гроші зменшуються.
Сільські громади також перебувають у складнішому становищі, ніж мешканці великих міст. У віддалених районах може не бути лікарень, доріг, стабільного інтернету та достатньої кількості робочих місць. Навіть за наявності школи або медичного закладу родина не завжди може оплатити транспорт, ліки чи навчальні матеріали. Це поглиблює нерівність між містом і селом.
Що може змінити негативну тенденцію
ООН закликає уряди не обмежуватися короткостроковими виплатами, а створювати довгострокові програми захисту населення. Йдеться про доступну медицину, якісну освіту, допомогу сім’ям із дітьми, підтримку людей з інвалідністю, пенсійні програми та страхування від втрати роботи. Соціальна підтримка має бути швидкою, адресною та доступною для тих, хто опинився у кризі.
Важливим напрямом є створення гідних робочих місць. Економічне зростання саме по собі не гарантує зменшення бідності, якщо його результати отримує лише вузька частина суспільства. Потрібні справедливі зарплати, безпечні умови праці, захист трудових прав і можливість для малого бізнесу розвиватися. Особливу увагу слід приділяти молоді, адже без першого професійного досвіду вона ризикує надовго залишитися поза ринком праці.
Ще один необхідний крок — інвестиції в освіту та базову інфраструктуру. Доступ до школи, інтернету, електроенергії, чистої води й медичних послуг безпосередньо впливає на здатність родини вибратися з бідності. У довгостроковій перспективі такі вкладення можуть бути ефективнішими за разову гуманітарну допомогу, адже вони дають людям інструменти для самостійного заробітку.
Світові держави також мають переглянути підходи до фінансування країн, що розвиваються. Високий державний борг змушує уряди скорочувати витрати на освіту, медицину й соціальну політику. Полегшення боргового навантаження, доступ до доступних кредитів і підтримка екологічних проєктів могли б допомогти таким країнам одночасно боротися з бідністю та наслідками зміни клімату.
Зростання кількості людей у гострій бідності є не лише статистичним сигналом, а й попередженням про глибші проблеми світової економіки. Якщо уряди не посилять соціальний захист, не інвестуватимуть у людський капітал і не реагуватимуть на кліматичні та воєнні ризики, негативна тенденція може закріпитися. Водночас ситуацію ще можна змінити: скоординована міжнародна політика, справедливий розподіл ресурсів і підтримка найбільш уразливих груп здатні повернути світ до скорочення бідності.
Головний висновок ООН полягає в тому, що боротьба з бідністю не може бути другорядним завданням. Від її результатів залежить стабільність держав, здоров’я суспільств, доступ дітей до майбутнього та здатність країн протистояти новим кризам. Повернення до позитивної динаміки потребуватиме не окремих рішень, а послідовної роботи на глобальному, національному та місцевому рівнях.