Ірма Шелест
Дипломат і колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко заявив, що на тлі дискусій про можливі переговори з росією в Україні можуть активізуватися сили, які умовно називають «руською партією». За його словами, йдеться не обов’язково про формальне політичне об’єднання, а про середовище людей та груп, чиї заяви або дії здатні об’єктивно працювати на інтереси Москви.
В ексклюзивній розмові дипломат звернув увагу на синхронні публічні сигнали щодо необхідності компромісів із кремлем. На думку Огризка, такі заяви можуть бути спробою перевірити реакцію українського суспільства на ідею поступок росії. Водночас він зауважив, що причини подібної риторики можуть бути різними: від особистої політичної позиції до бажання прозондувати настрої громадян або продемонструвати партнерам готовність до переговорного процесу.
Що дипломат називає «руською партією»
Огризко наголосив, що російський вплив в Україні не зник автоматично після початку повномасштабної війни. Частина прихильників проросійських поглядів могла втратити публічність, змінити риторику або відійти від відкритої політичної діяльності. Проте це, за оцінкою дипломата, не означає повного зникнення відповідного середовища.
«Руська партія» у цьому контексті є умовною назвою для мережі поглядів, аргументів і політичних сигналів, які виправдовують вимоги кремля або створюють враження, що Україна має самостійно відмовитися від частини своїх інтересів заради швидкого завершення війни. До таких тез можуть належати заклики погодитися на односторонні поступки, визнати нав’язані росією умови або перекласти відповідальність за агресію на саму Україну.
Дипломат вважає небезпечним те, що подібні ідеї можуть подаватися як прагматичний і нібито єдино можливий шлях до миру. За його словами, суспільству важливо розрізняти справжні мирні ініціативи та пропозиції, які фактично передбачають капітуляцію або послаблення української позиції без гарантій безпеки.
Окрему увагу Огризко приділив формулюванням про «складні компроміси». Він підкреслив, що саме слово «компроміс» може звучати привабливо, однак не кожна домовленість є взаємною. Якщо одна сторона висуває ультиматуми, а іншу закликають лише поступатися, це не переговори на рівних, а спроба нав’язати умови сильнішого.
Чому заяви про переговори можуть підігравати Москві
За словами Огризка, росія традиційно використовує переговорний трек не лише для досягнення домовленостей, а й для інформаційного тиску. Кремль може створювати ілюзію дипломатичної активності, одночасно висуваючи максималістські вимоги та намагаючись переконати світ у нібито неготовності України до миру.
У такій ситуації будь-які публічні заяви українських політиків про необхідність швидко погодитися на невигідні умови можуть бути використані російською пропагандою. Їх здатні подавати як доказ внутрішнього розколу в Україні, втоми суспільства та готовності Києва відмовитися від власних принципів.
Огризко згадав висловлювання народних депутатів Данила Гетманцева та Олексія Гончаренка щодо можливості поетапних переговорів із Москвою. Ці заяви викликали значний суспільний резонанс і стали приводом для дискусії про так званий «парад голубів миру». Водночас сам факт закликів до переговорів ще не свідчить про наявність координації з росією, тому такі оцінки потребують обережності та доказів.
Водночас дипломат застеріг: політичні діячі мають враховувати не лише власні електоральні розрахунки, а й наслідки своїх слів під час війни. Формулювання, які звучать як заклик до односторонніх поступок, можуть деморалізувати суспільство, послаблювати міжнародну підтримку та створювати додаткові можливості для ворожих інформаційних операцій.
Ключовим питанням залишається зміст можливих переговорів. Якщо йдеться про припинення вогню, повернення полонених, обмін тілами загиблих або створення механізмів контролю, такі кроки можуть мати гуманітарне значення. Але переговори, побудовані на вимозі відмовитися від суверенітету, територій чи права на власний вибір, не можуть вважатися рівноправним компромісом.
Позиція європейських партнерів України
Огризко також відкинув припущення, що заклики до поступок росії нібито відображають спільну офіційну позицію західних держав. Він визнав, що в окремих європейських країнах є політики, які виступають із проросійськими заявами або критикують підтримку України. Однак їхня позиція, на думку дипломата, не тотожна державній політиці більшості урядів.
За оцінкою Огризка, чимало європейських лідерів розуміють: якщо росії дозволити досягти своїх цілей силою, загроза пошириться далеко за межі України. Саме тому партнери продовжують надавати Києву фінансову, військову та політичну допомогу. Їхня мотивація пов’язана не лише із солідарністю з українцями, а й із власною безпекою.
Дипломат навів позицію німецького канцлера Фрідріха Мерца, який неодноразово наголошував на небезпеці російської агресії для всієї Європи. Такий підхід свідчить, що підтримка України для багатьох партнерів є інвестицією у спільну безпеку, а не тимчасовим політичним рішенням.
Водночас усередині європейських країн тривають дискусії щодо тривалості війни, обсягів допомоги та можливих дипломатичних сценаріїв. Наявність таких дискусій не означає автоматичної готовності партнерів погодитися на російські умови. Навпаки, у більшості випадків ідеться про пошук способів посилити переговорну позицію України, а не змусити її капітулювати.
Огризко переконаний, що Україна має вести діалог із партнерами з позиції чіткого розуміння власних інтересів. Будь-які мирні ініціативи повинні передбачати гарантії безпеки, захист суверенітету та неможливість повторення агресії. Без цього домовленості можуть стати лише паузою, яку росія використає для підготовки нового удару.
Таким чином, заява дипломата стосується не конкретної організації, а ширшої проблеми проросійських наративів у внутрішньому інформаційному просторі. На його думку, українське суспільство має уважно оцінювати політичні пропозиції, відділяти реалістичну дипломатію від нав’язаних кремлем сценаріїв і не дозволяти використовувати втому від війни для просування небезпечних поступок.