Зоряна Білокрай
У Києві провели в останню путь майора Марата Мамбетова — 25-річного українського льотчика, який загинув під час виконання бойового завдання. Попрощатися із захисником прийшли рідні, друзі, побратими та військовослужбовці Повітряних сил Збройних Сил України.
Церемонія прощання стала днем скорботи для всіх, хто знав Марата особисто або служив із ним. Для побратимів він був не лише професійним пілотом і командиром авіаційної ланки, а й людиною, на яку можна було покластися у найскладніший момент. Його згадують як мужнього, розумного, виваженого та відповідального офіцера.
Як у Києві прощалися з льотчиком Маратом Мамбетовим
Марат Мамбетов служив командиром авіаційної ланки 40-ї бригади тактичної авіації, відомої як «Привид Києва». Упродовж двох років активних бойових дій він виконав майже 200 бойових вильотів на винищувачах МіГ-29. Кожен такий виліт вимагав від пілота виняткової витримки, точності та готовності діяти в умовах постійної небезпеки.
Під час служби майор Мамбетов брав участь у виконанні завдань із прикриття підрозділів Сухопутних військ ЗСУ. Він також завдавав ракетно-бомбових ударів по наземних позиціях російських окупантів і протистояв ворожій авіації та ракетним загрозам.
За час бойової роботи льотчик знищив десятки повітряних цілей противника. Його внесок у захист українського неба та наземних підрозділів відзначили державними нагородами. Марат Мамбетов був нагороджений орденами «За мужність» II та III ступенів, а також відзнакою Президента України «За оборону України».
Прощання з майором Мамбетовим стало символом шани до воїна, який до останнього виконував свій обов’язок. Під час церемонії військові побратими говорили про його хоробрість, професіоналізм і здатність спокійно ухвалювати рішення навіть у найнебезпечніших обставинах. Для авіаційної бригади його загибель стала важкою втратою.
Свій останній бій 25-річний захисник прийняв 1 жовтня 2026 року. Він виконував бойове завдання, спрямоване на вибиття російських окупантів з української землі. Під час бойового вильоту літак Марата був уражений ворожою ракетою.
Пілот катапультувався з підбитого борта, однак отримані поранення виявилися несумісними із життям. До останнього моменту він перебував у строю та захищав Україну в небі. У полеглого воїна залишилися батьки та брат.
Яким був життєвий шлях українського пілота
Марат Мамбетов народився 17 липня 2001 року в родині військовослужбовця на Мелітопольщині Запорізької області. Вибір професії для нього був закономірним: із дитинства хлопець мріяв про небо, військову авіацію та польоти. Він ріс у середовищі, де добре розуміли ціну дисципліни, відповідальності та служіння державі.
Мрію стати військовим льотчиком Марат почав здійснювати під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. У навчальному закладі він опанував три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МіГ-29. Підготовка вимагала значних знань, витривалості та постійної роботи над собою.
У 2022 році Марат успішно закінчив університет. Одразу після цього він долучився до бойової бригади «Привидів Києва». Саме там його теоретичні знання, льотна майстерність і внутрішня готовність до служби стали частиною щоденної боротьби за українське небо.
Побратими характеризували Мамбетова як офіцера, який не уникав складних завдань. Він умів зберігати спокій, уважно оцінювати ситуацію та підтримувати інших. Його рішення ґрунтувалися на професійній підготовці, а поведінка надихала колег не втрачати зосередженості навіть під час найнапруженіших бойових операцій.
Водночас поза службою Марат залишався відкритою, щирою та життєрадісною людиною. Друзі згадують, що він любив жартувати, легко знаходив спільну мову з оточенням і завжди дотримувався свого слова. У потрібний момент він умів бути серйозним, зібраним і відповідальним.
Мрії, які залишилися в пам’яті близьких
Для Марата польоти були не просто професією. Він по-справжньому любив небо та прагнув розвиватися у військовій авіації. Льотчик мріяв у майбутньому опанувати новітню західну авіаційну техніку, яка могла б посилити спроможності українських Повітряних сил.
Близькі розповідали, що захисник також підтримував ініціативи, пов’язані з ушануванням пам’яті полеглих побратимів. Для нього було важливо, щоб імена військових, які віддали життя за Україну, не зникали з пам’яті суспільства. Він розумів, що війна триває не лише на полі бою, а й у боротьбі за правду, пам’ять і право майбутніх поколінь знати своїх героїв.
Марат мав особисті плани та мрії, які не встиг здійснити. Він збирався одружитися з коханою дівчиною, будувати родину та продовжувати професійний шлях у військовій авіації. Його життя обірвалося надто рано, однак за 25 років він встиг залишити по собі приклад відданості Україні та військовій присязі.
Пам’ять про Марата Мамбетова житиме у спогадах його родини, друзів і бойових побратимів. Його бойові вильоти, нагороди та професійні здобутки є частиною історії української авіації у час великої війни. Та найважливішим свідченням його служби залишаються врятовані життя військових, виконані завдання та захищена українська земля.
Прощання з майором Маратом Мамбетовим у Києві стало останньою зустріччю із захисником для його близьких і товаришів по службі. Україна втратила молодого, талановитого та відважного льотчика. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто віддав найдорожче за свободу держави — власне життя.