Дата публікації На Хортиці відкрили Парк Честі: 400 дерев на честь полеглих воїнів
Опубліковано 03.10.26 01:35
Переглядів статті На Хортиці відкрили Парк Честі: 400 дерев на честь полеглих воїнів 68

На Хортиці відкрили Парк Честі: 400 дерев на честь полеглих воїнів

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

На острові Хортиця відкрили Парк Честі — живий меморіальний простір, присвячений полеглим українським воїнам. Його особливість полягає в тому, що пам’ять тут втілена не в холодному камені, а в деревах, воді, музиці, людській присутності та щоденній турботі. Першу частину парку започаткували понад 400 іменних дерев, висаджених на честь захисників і захисниць України.

Відкриття відбулося в межах фестивалю сучасного мистецтва GOGOLFEST Покрова. Подія об’єднала ветеранів, родини загиблих військовослужбовців, митців, представників міської громади та всіх, хто прагне зберегти живий зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Центральним елементом церемонії став особливий ритуал «Коло пам’яті», у якому скорбота перетворилася на спільну дію.

Коло пам’яті: вода, каміння та історія українського воїна

Ритуальний простір створили навколо водного резервуара. Вода в композиції символізує джерело життя, рух часу та силу, яка переходить від одного покоління до іншого. Навколо неї розташували 13 стародавніх кам’яних стовпів. Кожен камінь уособлює окремий історичний етап формування українського воїнства — від козацької доби до сучасних Сил оборони України.

Таке поєднання природних матеріалів і символів надало церемонії особливої глибини. Хортиця, яка століттями була осередком козацької історії, стала тлом для сучасного обряду вшанування людей, котрі віддали життя за свободу держави. У просторі Парку Честі історія не виглядає завершеною сторінкою: вона продовжується в іменах, родинах, деревах і спільних діях громади.

Масштабне візуально-пластичне дійство поставив режисер Владислав Троїцький. Перформативну частину координувала Тетяна Тізенберг разом із митцями запорізької театральної платформи «Дім актора» та танцівниками бойового гопака. Їхня робота допомогла перетворити відкриття меморіалу на неформальну церемонію, де мистецтво стало мовою пам’яті, жалоби та надії.

Музичний супровід створив гурт Dakh Daughters. Для ритуалу колектив підготував спеціальну тридцятихвилинну програму, у якій поєдналися драматична вокальна подача, театральність і сучасне звучання. Важливою частиною церемонії стали також автентичні ритми запорізьких тулумбасів. Завершилося дійство виступом Театру вогню, де світло символізувало незгасність боротьби та продовження життя.

Понад 400 іменних дерев у Парку Честі

Головна ідея Парку Честі — створити живий меморіал, який розвиватиметься разом із громадою. Замість статичного пам’ятника тут формується сад, що змінюватиметься з роками. Кожне дерево має ім’я та пов’язане з історією конкретного полеглого захисника або захисниці. Дерева ростимуть, міцнішатимуть і щороку нагадуватимуть відвідувачам про людей, завдяки яким Україна продовжує жити.

До висадження долучилися запоріжці, ветерани та родини загиблих воїнів. Для близьких полеглих це стало можливістю не лише вшанувати пам’ять, а й власноруч створити місце, до якого можна повертатися. Догляд за деревом перетворюється на тихий, але важливий ритуал: полити його, прибрати навколо, розповісти дітям історію людини, чиє ім’я воно носить.

Під час кульмінації церемонії перформери набрали воду з центральної чаші у спеціально виготовлені глиняні піали. Нею полили дерева, висаджені родинами. Цей символічний жест має стати початком нової міської традиції. У майбутньому кожна родина отримуватиме власну іменну піалу, щоб повертатися до меморіалу та підтримувати живий простір.

Ініціатива створення парку виникла з прагнення містян самостійно вшановувати близьких, які загинули на війні. Поступово окремі висаджені дерева об’єдналися у спільну ідею, до якої долучилися громадська організація «Разом ЮА», ветерани, сім’ї загиблих і міська рада. Культурним партнером проєкту став GOGOLFEST, який допоміг надати ініціативі масштабної форми та створити ритуал відкриття.

Організатори наголошують, що Парк Честі має розвиватися автономно, незалежно від завершення фестивалю. Упродовж наступних років на Хортиці планують розширювати меморіальну територію, облаштовувати нові зони та залучати до їхнього створення мешканців міста. Очікується, що з часом парк стане всеукраїнським місцем сили, куди приїжджатимуть, аби вшанувати полеглих і відчути тяглість української історії.

Меморіал, у якому життя продовжується

Важливим символом відкриття став фінал дня у реконструйованій Січовій церкві Покрови. Саме там відбулося перше після реставрації вінчання українських військових Родіона та Христини. Їхня історія стала особливо промовистою в контексті меморіалу: поруч із фотографіями полеглих героїв народжувалася нова родина, а разом із нею — майбутнє, заради якого захисники віддали життя.

Вінчання на території Хортиці підкреслило головний задум Парку Честі. Це не лише місце скорботи, а й простір, де пам’ять підтримує життя. Тут можна мовчати, молитися, слухати музику, приходити до іменного дерева, проводити родинні зустрічі та говорити з дітьми про ціну свободи. Меморіал задуманий як відкритий громадський простір, доступний для різних поколінь.

Після церемонії команда проєкту провела громадські обговорення майбутнього парку. Учасникам представили візуалізацію нових зон, а мешканці міста могли запропонувати власні зміни та доповнення. Такий підхід дає змогу формувати меморіал не лише для громади, а й разом із громадою.

Парк Честі на Хортиці поєднує культуру, історію та громадську ініціативу. Понад 400 дерев стали його першою живою сторінкою, але задум передбачає подальше розширення. Кожен новий саджанець, кожна іменна піала та кожен візит родини допомагатимуть зберігати пам’ять про полеглих воїнів у щоденному житті.

У майбутньому цей простір може стати одним із найважливіших меморіальних місць Запоріжжя. Його сила — у простоті та безпосередності: дерево росте, вода живить землю, люди повертаються, а історії не зникають. Так пам’ять перестає бути лише спогадом про минуле й стає відповідальністю перед майбутніми поколіннями.