Всеволод Чабанець
Вирішувати фінансові проблеми УЗ лише коштом підвищення вантажних тарифів – тупиковий шлях. У період, коли українська економіка працює під постійним тиском війни, блокади морських маршрутів і дефіциту логістичних можливостей, будь-яке різке збільшення вартості перевезень залізницею може мати наслідки далеко за межами діяльності самої компанії. Підвищення тарифів УЗ здатне посилити інфляційний тиск, зменшити конкурентоспроможність українського експорту та створити додаткові ризики для підприємств, які й без того працюють у надзвичайно складних умовах.
Залізниця залишається критично важливою артерією для української економіки. Через неї транспортують зерно, метал, руду, будівельні матеріали, паливо, продукцію переробної промисловості та товари для внутрішнього споживання. Після обмеження роботи портів навантаження на залізничну інфраструктуру суттєво зросло. У таких умовах УЗ фактично виконує не лише комерційну, а й стратегічну функцію, підтримуючи безперервність експорту та постачання всередині країни.
Чому підвищення тарифів може зашкодити економіці
Зростання вантажних тарифів автоматично збільшує собівартість продукції. Для аграріїв це означає дорожче доставлення зерна до пунктів перевалки та західних кордонів. Для гірничо-металургійного комплексу дорожча логістика знижує маржинальність експорту. Для виробників будматеріалів, добрив і палива підвищення транспортних витрат зрештою відображається на ціні товару для споживача. Таким чином, тарифне рішення може запустити ланцюгову реакцію, коли додаткове фінансове навантаження переходить від перевізника до бізнесу, а від бізнесу – до населення.
Особливо вразливими є підприємства, які не мають альтернативних маршрутів. Автомобільні перевезення часто дорожчі та обмежені пропускною здатністю доріг і пунктів пропуску. Річкова логістика залежить від безпекової ситуації, сезонності та доступності флоту. Морський експорт залишається чутливим до воєнних ризиків і роботи портової інфраструктури. Тому залізниця для багатьох компаній є не одним із варіантів, а фактично єдиним способом доставити вантаж на ринок.
У такій ситуації підвищення тарифів не стимулює конкуренцію, а створює додатковий монопольний тиск. Бізнес не може швидко змінити логістичну модель, знайти нового перевізника або перенести виробництво ближче до кордону. Частина вантажовласників буде змушена скоротити обсяги відправлень, відкласти інвестиції або взагалі відмовитися від окремих експортних контрактів. Для держави це означає менші валютні надходження, слабші податкові надходження та подальше падіння ділової активності.
Проблема посилюється тим, що українські експортери вже конкурують на світових ринках із виробниками, які мають дешевшу та стабільнішу логістику. Кожен додатковий долар у вартості транспортування зменшує привабливість українського товару. Якщо тарифна політика буде непередбачуваною, міжнародні партнери можуть почати шукати альтернативних постачальників, а відновлення втрачених позицій після завершення блокади буде значно складнішим.
Тарифна політика потребує балансу
Фінансовий стан УЗ справді потребує уваги. Компанія має підтримувати колії, оновлювати локомотивний парк, ремонтувати вагони, забезпечувати безпеку руху та інвестувати в розвиток прикордонних переходів. Водночас потреба у фінансуванні не може бути аргументом для необмеженого перекладання витрат на вантажовласників. Держава повинна розглядати залізницю як елемент критичної інфраструктури, від якого залежить стійкість усієї економіки.
Один із можливих підходів – диференційована тарифна політика. Вона передбачає, що ставки мають враховувати не лише вид вантажу, а й його стратегічне значення, напрямок перевезення, сезонність, відстань та вплив на експорт. Пріоритетні товари, які забезпечують валютні надходження або критично важливі для внутрішнього ринку, не повинні автоматично потрапляти під однакове підвищення. Для окремих секторів доцільно запроваджувати тимчасові коефіцієнти, знижки чи відтермінування платежів.
Не менш важливою є прозорість розрахунків. Бізнес має розуміти, з яких витрат складається тариф, які кошти спрямовуються на ремонт інфраструктури, а які – на адміністративні потреби чи покриття неефективності. Відкритий фінансовий аудит і зрозумілий план використання додаткових надходжень допомогли б зменшити напруження між УЗ, державою та вантажовласниками. Без цього будь-яка тарифна ініціатива сприйматиметься як спроба закрити системні проблеми за рахунок найбільш залежних клієнтів.
Важливо також оцінювати не лише прямий ефект від збільшення доходів залізниці, а й потенційні втрати економіки. Якщо через високу вартість перевезень скоротяться обсяги експорту, бюджет може недоотримати значно більше коштів, ніж УЗ отримає від нових ставок. Тому рішення має ухвалюватися на основі комплексної оцінки: із прогнозом впливу на виробництво, зайнятість, валютну виручку, ціни та інвестиційну активність.
Що може стати альтернативою різкому підвищенню
Першим кроком має бути пошук внутрішніх резервів ефективності. Йдеться про оптимізацію використання вагонів, скорочення простоїв, цифровізацію планування маршрутів, покращення координації з портами та прикордонними переходами. Навіть невелике зменшення часу обороту вагонів може збільшити пропускну здатність без пропорційного розширення парку. Це дасть змогу перевозити більше вантажів і отримувати додатковий дохід без різкого підвищення тарифного навантаження.
Другим напрямом може стати державна підтримка найбільш критичних інфраструктурних проєктів. Якщо ремонт колій, модернізація вузлів або розвиток прикордонних переходів мають загальнонаціональне значення, їхнє фінансування не повинно повністю покладатися на тариф. Частину витрат можуть покривати бюджетні програми, міжнародна допомога, кредитні механізми та інвестиційні інструменти. Це дозволить зберегти конкурентні ставки для бізнесу й одночасно забезпечити оновлення залізниці.
Третій напрям – довгострокові контракти з великими вантажовласниками. Передбачувані умови перевезення дадуть УЗ стабільні обсяги та плановані доходи, а підприємствам – можливість формувати реалістичну собівартість і укладати експортні угоди. Такий підхід вигідніший за ситуативні рішення, коли тариф змінюється без достатнього перехідного періоду та без оцінки наслідків для окремих галузей.
Українська економіка потребує не дорожчої, а сильнішої та ефективнішої залізниці. Під час блокади портів УЗ має допомагати бізнесу зберігати виробництво й експорт, а не створювати для нього нові бар’єри. Фінансові труднощі компанії необхідно розв’язувати комплексно: через управлінські реформи, підвищення продуктивності, державні інвестиції та прозору тарифну політику. Різке підвищення вантажних тарифів може дати короткостроковий фінансовий ефект, але водночас послабити підприємства, скоротити товаропотоки й погіршити загальний стан економіки.
Саме тому будь-які зміни тарифів УЗ мають проходити через публічне обговорення та ґрунтовний аналіз. У період війни транспортна система є частиною економічної безпеки держави. Її рішення повинні враховувати інтереси не лише перевізника, а й виробників, експортерів, споживачів та бюджету. Лише збалансований підхід допоможе зберегти конкурентоспроможність українських товарів і забезпечити стійкість економіки до нових викликів.