Експорт зерна без портів: як Україна долає бар’єри та чого хочуть аграрії

Український аграрний сектор продовжує працювати в умовах, коли традиційна експортна модель зазнала серйозних змін. Обмежений доступ до морських портів, воєнні ризики, висока вартість перевезень і нестача пропускної спроможності сухопутних маршрутів змушують виробників шукати нові рішення для продажу врожаю. Експорт зерна без портів став не тимчасовим винятком, а складною багаторівневою системою, від якої залежить фінансова стабільність фермерських господарств, надходження валютної виручки та майбутня посівна кампанія.

У вересні українським компаніям вдалося вивезти альтернативними маршрутами понад 2,4 мільйона тонн аграрної продукції. Це приблизно 46% від потенційного місячного обсягу, який міг би бути експортований за умови повноцінного доступу до чорноморських портів. Такий результат демонструє одночасно і стійкість українського агробізнесу, і масштаб проблеми: навіть за активної роботи залізниці, автомобільних перевізників та дунайських терміналів країна поки не може повністю компенсувати морську логістику.

Для аграріїв це означає обмежені можливості продажу врожаю, довше очікування на відвантаження та додаткові витрати на транспортування. Коли продукція проходить кілька етапів перевалки, її собівартість зростає, а закупівельна ціна на рівні господарства знижується. У результаті фермер отримує менше коштів на пальне, добрива, оплату праці та підготовку наступного сезону.

Чому олійні культури стали рятівним колом для фермерів

За відсутності повноцінного морського шляху українські компанії дедалі частіше орієнтуються на культури та товари з вищою доданою вартістю. Найкраще в цій ситуації почуваються олійні культури й продукти їхньої переробки. Якщо експорт зернових оцінюється лише на рівні близько 38% від потенційного обсягу, то для олійних цей показник сягає 83%. У натуральному вираженні за місяць було вивезено приблизно 444 тисячі тонн такої продукції.

Олійні культури стали одним із головних способів зменшити втрати від дорогих логістичних маршрутів. Насіння соняшнику, ріпаку, сої, а також олія, шрот і макуха мають вищу вартість на одиницю ваги порівняно з багатьма видами зерна. Це дає змогу частково компенсувати витрати на перевезення та перевалку. Крім того, перероблена продукція займає менше місця в логістичному ланцюгу та має стабільний попит на європейських і світових ринках.

Ще одна перевага полягає у можливості продавати не лише сировину, а й готові або напівготові продукти. Українські олійноекстракційні підприємства здатні перетворювати врожай на соняшникову чи соєву олію, шрот та інші компоненти для харчової промисловості й тваринництва. Такий підхід дозволяє залишати частину доданої вартості всередині країни, підтримувати роботу переробних підприємств і створювати додатковий попит на сировину.

Водночас переорієнтація на олійні не означає, що зерновий напрям втрачає значення. Пшениця, кукурудза та ячмінь залишаються основою українського аграрного експорту й важливим елементом глобальної продовольчої безпеки. Проблема полягає не у відсутності попиту, а в тому, що великі обсяги зерна потребують дешевої та швидкої доставки. За умов обмежених маршрутів саме масові вантажі найсильніше потерпають від дефіциту пропускної спроможності.

Які маршрути замінили морські порти

Основними артеріями українського експорту стали дунайські порти та залізниця. Через Дунай у вересні пройшло близько 54% усієї аграрної продукції, або приблизно 1,3 мільйона тонн. Ще 41% вантажів перевезли залізницею. Частка автомобільного транспорту становила близько 5%, адже використання фур на великих відстанях залишається найдорожчим варіантом.

Дунайський напрямок має важливе стратегічне значення, оскільки дає змогу поєднати українську річкову логістику з європейською портовою інфраструктурою. Проте його можливості також не безмежні. Термінали потребують модернізації, річковий флот — оновлення, а вантажовідправники постійно стикаються з чергами, сезонними коливаннями рівня води та необхідністю кілька разів перевантажувати продукцію.

Залізниця залишається другим ключовим каналом експорту. Вона дає змогу перевозити значні партії на далекі відстані, однак потребує узгодження графіків, наявності вагонів і технічної сумісності колій. Додатковим викликом є різниця між українською та європейською шириною залізничної колії. Через це частину вантажів доводиться перевантажувати або переставляти на інші платформи на прикордонних переходах.

Автомобільні перевезення відіграють роль гнучкого доповнення до залізниці та річкового транспорту. Фури можуть швидше змінювати напрямок і доставляти товар безпосередньо до складу чи переробного підприємства. Однак висока ціна пального, дефіцит водіїв, черги на кордонах і обмежений обсяг одного рейсу не дають змоги зробити автотранспорт головним шляхом для масового експорту зерна.

Аграрні асоціації закликають уряд надавати пріоритет олійним культурам, шротам та іншій продукції з вищою маржинальністю. На практиці це могло б допомогти ефективніше використовувати обмежені транспортні потужності. Водночас таке рішення потребує збалансованого підходу, адже надмірне обмеження вивезення зерна може негативно позначитися на цінах у господарствах і створити ризики для зберігання нового врожаю.

Чого очікують аграрії від держави

Фермери очікують від держави не лише разових компенсацій, а довгострокової стратегії розвитку експорту. Йдеться про розширення пропускної спроможності прикордонних переходів, збільшення кількості перевантажувальних терміналів, підтримку річкового флоту та розвиток внутрішньої переробки. Не менш важливим є страхування вантажів, техніки й виробничих активів від воєнних ризиків.

Для господарств, які працюють поблизу зон підвищеної небезпеки, особливе значення мають програми компенсації за втрачені посіви та пошкоджене майно. Окремі механізми передбачають страхування сільськогосподарської техніки з виплатами до 30 мільйонів гривень. Такі інструменти допомагають зберегти виробничий потенціал і не допустити зупинки підприємств після одного масштабного збитку.

Ще один важливий напрям — підтримка трудових ресурсів. В аграрному секторі бракує механізаторів, водіїв, інженерів, агрономів і працівників переробних підприємств. Тому для малих агровиробників готуються спрощені умови бронювання працівників. Очікується, що з 18 жовтня 2026 року вимогу щодо площі земель буде знижено до 200 гектарів, а мінімальний поріг річної виручки — до 20 мільйонів гривень.

Для малого фермерського бізнесу збереження команди часто є не менш важливим, ніж доступ до кредитів. Якщо господарство втрачає ключових фахівців у період посівної або жнив, воно ризикує не використати техніку вчасно, втратити частину врожаю та збільшити виробничі витрати. Спрощення процедур бронювання може дати невеликим підприємствам більше стабільності й допомогти їм планувати роботу на кілька сезонів наперед.

Перспективним напрямом залишається органічне виробництво. Попри складну логістику, українські агровиробники утримують сильні позиції серед постачальників органічної продукції до Європейського Союзу. Попит на сертифіковані олійні, зернові, мед, ягоди та продукти переробки дає можливість працювати у сегменті, де ціна товару частково компенсує підвищені транспортні витрати.

Експорт зерна без портів не може повністю замінити довоєнну морську модель, але він демонструє здатність українського агробізнесу адаптуватися до надзвичайних умов. Найближчими роками результат залежатиме від того, наскільки швидко держава та бізнес зможуть інвестувати в логістичну інфраструктуру, переробку та страхування ризиків. Для аграріїв головними вимогами залишаються передбачувані правила, доступні перевезення, захист працівників і можливість продавати продукцію за справедливою ціною.

Україна вже довела, що здатна підтримувати аграрний експорт навіть без повноцінного доступу до портів. Проте для виходу на довоєнні обсяги потрібне комплексне рішення: поєднання річкових і залізничних маршрутів, розвиток переробки, розширення прикордонної інфраструктури та посилення державних гарантій. Саме це дозволить фермерам не лише виживати в умовах обмежень, а й формувати конкурентоспроможний аграрний сектор на майбутнє.