Пономарьова Мар'яна
Росія намагається посилити захист своїх військових, промислових та енергетичних об’єктів від українських безпілотників, використовуючи не лише сучасні комплекси радіоелектронної боротьби й протиповітряної оборони. Одним із рішень, яке привернуло увагу, стали аеростатні загородження з тросами. Такий підхід нагадує технології, що застосовувалися для захисту міст і важливих об’єктів ще під час Другої світової війни.
Російський опозиційний журналіст Ігор Яковенко в ефірі 24 Каналу зауважив, що не є військовим експертом і тому не береться робити остаточні висновки щодо технічної ефективності подібних систем. Водночас він звернув увагу на ширший процес: війна перетворилася на безперервне змагання між засобами ураження та способами їхнього перехоплення.
Аеростатні загородження як спроба зупинити дрони
Аеростати можуть утримувати в повітрі троси, розміщені на різній висоті. Якщо безпілотник рухається за маршрутом, де встановлено таку перешкоду, він ризикує зачепитися за трос, втратити керованість або пошкодити конструкцію. На оприлюднених кадрах із російських випробувань безпілотний апарат справді не зміг продовжити політ після контакту із загородженням.
На перший погляд, така система може здатися дешевим і відносно простим способом захисту від окремих типів дронів. Вона не потребує витрачання дорогих ракет, а самі аеростати здатні тривалий час перебувати в повітрі. Проте ефективність подібного бар’єра безпосередньо залежить від масштабу його розгортання, щільності загороджень, погодних умов, висоти польоту цілі та точності прогнозування маршруту безпілотника.
Ігор Яковенко наголосив, що для прикриття великого промислового підприємства, нафтопереробного заводу або міської території знадобилася б значна кількість аеростатів. Поодинокі конструкції навряд чи зможуть створити суцільний захист, особливо якщо безпілотники змінюють напрямок, підходять із різних боків або використовують складні маршрути.
«Назад у минуле. Теоретично, звичайно, якщо аеростатів буде дуже багато, напевно, дронам буде важко пролетіти», – зазначив журналіст.
Водночас повернення до технологій минулого не обов’язково означає повну відмову від сучасних засобів оборони. Аеростатні загородження можуть розглядатися як додатковий рівень захисту, який поєднуватимуть із радарами, вогневими групами, засобами радіоелектронної боротьби та іншими системами. Однак кожен такий елемент має власні обмеження, а противник може шукати способи їх обійти.
Чому аеростати не є універсальним щитом
Безпілотники становлять різноманітну загрозу. Одні апарати летять на невеликій висоті та можуть змінювати маршрут, інші мають більшу дальність, вищу швидкість або складнішу систему навігації. Загородження з тросами можуть бути небезпечними для частини повільних дронів, проте не здатні однаково ефективно протидіяти всім видам повітряних цілей.
Окремо постає питання захисту від ракет. Журналіст висловив сумнів, що аеростатні системи допоможуть проти балістичного озброєння. Балістичні ракети рухаються на значно вищих швидкостях, можуть проходити складну траєкторію та потребують принципово інших засобів перехоплення.
«Я не впевнений, що ці аеростати, наприклад, допоможуть проти балістики. Сильно сумніваюся, що балістичну ракету вони зможуть зупинити цими мотузками», – сказав Яковенко.
Це розмежування важливе для оцінки російських заходів. Навіть якщо троси здатні створити додаткову перешкоду для окремих безпілотників, вони не замінюють повноцінну протиракетну оборону. Крім того, стаціонарні об’єкти, які захищаються аеростатами, можуть залишатися вразливими до ударів із використанням інших типів озброєння.
На думку Яковенка, атаки по російських нафтопереробних заводах, військових об’єктах, пускових установках і цілях у великих містах можуть продовжуватися. У відповідь росія буде змушена постійно комбінувати різні способи захисту, витрачаючи ресурси на прикриття дедалі більшої кількості об’єктів.
Технологічна гонка між наступом і обороною
Сучасна війна демонструє, що жодна система захисту не залишається незмінною надовго. Після появи нового бар’єра розробники озброєнь починають шукати спосіб його обійти. Це може бути зміна висоти польоту, використання іншої навігації, запуск кількох апаратів одночасно або застосування засобів, здатних виявляти слабкі місця оборони.
Саме тому протистояння дронів і засобів їхнього знищення перетворилося на окремий технологічний фронт. Україна розвиває безпілотні системи, роботизовані платформи, засоби розвідки та ударні комплекси. Росія, зі свого боку, нарощує виробництво власних безпілотників, ракет і засобів протидії українським атакам.
«Я думаю, що це змагання між наступальним озброєнням і оборонним буде продовжуватися. І різниця полягає в тому, що в України все це відбувається швидше», – пояснив журналіст.
Одним із викликів для України залишаються російські реактивні дрони, зокрема апарати, які збирають у Єлабузі із використанням китайських реактивних двигунів. Такі безпілотники можуть мати більшу швидкість і дальність, ніж традиційні моделі з гвинтовими двигунами. Додаткову небезпеку становлять російські балістичні ракети, для протидії яким потрібні складні та дорогі системи.
Водночас Україна продовжує розвивати велику кількість роботизованих комплексів. Наземні безпілотники можуть виконувати завдання з розвідки, логістики, евакуації та ураження цілей, зменшуючи ризик для військовослужбовців. Повітряні дрони застосовуються для коригування вогню, спостереження та ударів на різній глибині.
Яковенко вважає, що в науково-технологічному та військовому плані Україна може випереджати Росію за швидкістю впровадження нових рішень. Проте це не означає, що російська сторона припиняє пошук відповідей. Навіть застарілі або нестандартні методи можуть створювати додаткові труднощі, якщо їх використовують масово та поєднують із сучасними системами.
«У науково-технологічному, військовому плані Україна, мабуть, випереджає Росію. Тож ці аеростати з минулого століття навряд чи зможуть захистити російські НПЗ і взагалі російські міста», – висловив думку журналіст.
Аеростатні загородження є показовим прикладом того, як росія намагається пристосувати старі військові ідеї до умов нової війни. Вони можуть бути корисними як допоміжний елемент протидії окремим безпілотникам, але навряд чи стануть універсальним рішенням. Технологічне змагання триватиме, а його результат залежатиме не лише від наявності конкретної зброї, а й від здатності швидко змінювати тактику, масштабувати виробництво та інтегрувати різні рівні оборони.