Стільки барелів світу не потрібно: чому нафта подешевшає, але не через Венесуелу

Світова енергетика проходить через помітну трансформацію: попит на традиційну нафту починає знижуватися під тиском технологій, політик та змін у споживчих звичках. У цьому контексті важливо зрозуміти, чому нафта може подешевшати не через політичні потрясіння в окремих державах, а через структурні зміни ринку. Саме таку думку висловлює економіст Павло Вернівський, підкреслюючи, що причина — у зниженні світової потреби, а не в одноразових зовнішніх факторах.

Суть проблеми: менше попиту, більше тиску на ціну

З десятиліття в центрі уваги ринку нафти були геополітичні ризики: конфлікти, санкції, перебої поставок. Проте сьогодні роль таких подій знижується. Головний довгостроковий чинник — скорочення «кінцевого» попиту. Енергетичний перехід, розвиток електромобільності, зростання частки відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності підприємств і будинків — все це означає, що людство потребує менше барелів нафти, ніж раніше. Коли світова потреба падає або зростає повільніше, ніж очікували, надлишок продукції провокує тиск на ціни.

Крім того, технологічний розвиток у видобутку і переробці робить виробництво дешевшим і більш гнучким. Це дозволяє країнам зберігати обсяги видобутку, навіть коли попит падає, що посилює надлишок і знижує ринкові котирування. Тож навіть масштабні події в окремих державах — наприклад, у Венесуелі — можуть мати лише тимчасовий вплив, але не змінюють загальний тренд.

Фактори, що підтримують падіння цін

Є кілька ключових рушіїв, які створюють передумови для здешевлення нафти. По-перше, зростання частки електромобілів у загальному автопарку. По-друге, політичні зобовʼязання щодо скорочення викидів змушують промисловість і транспорт оптимізувати споживання палива. По-третє, інвестиції в енергоефективність зменшують потребу в традиційних енергоресурсах.

Не менш важливим є і економічний цикл: уповільнення глобального зростання або рецесії в країнах-споживачах знижує промислове споживання нафти. Запаси нафти на складах та вуглеводневих резервуарах, а також можливість нарощувати видобуток при низьких цінах — все це створює ситуацію, коли ринок перевищує баланс пропозиції і попиту. Тоді навіть новини про кризи в окремих державах не здатні довго підтримувати ціни.

Оператори ринку, включно з великими нафтогазовими компаніями та картелями, такими як ОПЕК+, можуть реагувати на падіння попиту скороченням видобутку. Але їхні можливості обмежені: багато виробників потребують доходів з продажу нафти для підтримки бюджетів. Коли країни-конкуренти продовжують видобуток, загальна пропозиція залишається високою, і ціни продовжують падати.

Що це означає для політики та економіки

Для урядів і бізнесу сценарій зниження цін на нафту має двоякий ефект. З одного боку, дешевша нафта знижує витрати на енергоносії, стимулює споживання і зменшує інфляційні ризики. З іншого — країни, що залежать від експорту нафти, стикаються з нестачею доходів, що підсилює політичну напругу і потребує фіскальної перебудови. Саме тому довгострокова відповідь має лежати в диверсифікації економік і ставленні до екологічних цілей.

У суспільному дискурсі важливо відділяти короткострокові новини про окремі постачальники — наприклад, труднощі у Венесуелі — від фундаментальних трендів. Як зауважує Павло Вернівський, навіть якщо окремі кризи тимчасово скорочують постачання, вони не змінять суті: світ вже виробляє і зберігає більше барелів, ніж йому потрібно, і надмірні запаси тиснуть на ціни.

Отже, зменшення попиту на нафту — глобальний процес, який формує майбутню вартість ресурсу значною мірою незалежно від поодиноких геополітичних шоків. Рішення для бізнесу та держави повинні базуватися на розумінні цієї реальності: спрямовувати інвестиції в енергоефективність, відновлювальну енергетику та диверсифікацію доходів, щоб зменшити вразливість до коливань цін.