NYT: переговори України і РФ в Абу-Дабі завершилися з натяками на тупик — у чому причина

Незважаючи на широке освітлення у світових ЗМІ, останні переговори між Україною та РФ в Об’єднаних Арабських Еміратах не принесли однозначного прориву. За даними NYT, зустрічі в Абу-Дабі завершилися з натяками на тупик, а найпомітнішим результатом став обмін полоненими — те, що часто називають символічним, але не вирішальним кроком на шляху до миру.

NYT: переговори України і РФ в Абу-Дабі завершилися з натяками на тупик — у чому причина

За повідомленнями американського видання, навіть за активної участі посередників та дипломатичних зусиль третіх країн досягнутих домовленостей виявилося замало, аби просунутися в ключових питаннях. Переговори мали на меті не лише гуманітарні кроки, але й створення рамки для подальших переговорів щодо припинення вогню, безпеки кордонів та політичного врегулювання. Проте різниця в підходах сторін щодо форматів, гарантій та часових рамок стала головним бар’єром.

Що відомо про переговори в Абу-Дабі

За офіційною і неофіційною інформацією, у столиці ОАЕ обговорювали низку напрямів: свободу та безпеку громадян, механізми звільнення полонених, а також можливі принципи майбутньої мирної угоди. Найбільш помітним практичним результатом став обмін полоненими, який обидві сторони подали як жест доброї волі. Однак, як зазначають джерела в дипломатичних колах, цей крок радше тимчасовий і не вирішує основних протиріч.

Варто звернути увагу на роль посередників: деякі делегації намагалися збалансувати інтереси сторін, пропонуючи поступки по етапах та системі гарантій. Проте відсутність єдиної дорожньої карти та чітких гарантій безпеки змусила переговорників уникати остаточних формулювань. До того ж у розмовах фігурувала і політична динаміка всередині країн-учасниць, включно з впливом зовнішніх акторів на позиції сторін.

Чому переговори зайшли в глухий кут і які наслідки

Причини, через які перемовини набридли натяками на тупик, багатогранні. По-перше, відмінність стратегічних цілей: Україна наполягала на комплексних гарантіях безпеки й територіальної цілісності, тоді як РФ ставила вимоги політичного статусу окремих регіонів і специфічні гарантії для власних інтересів. По-друге, недовіра між сторонами залишається високою — попередні домовленості часто виконувалися частково або підлягали інтерпретації.

По-третє, участь третіх країн і зовнішнього тиску створює додаткові складнощі: кожен актор має свою логіку і обмеження, що не завжди сумісні з прагненнями сторін. Навіть активна дипломатія, у тому числі зусилля адміністрації США в попередні періоди, не гарантує швидкого вирішення протиріч, адже кінцеві рішення залежать від політичної волі сторін конфлікту.

Наслідки такого стану справ можуть бути різними. По-перше, обмін полоненими — важливий гуманітарний крок — тимчасово зменшує гуманітарну напругу, але не створює механізмів для сталого миру. По-друге, відсутність прогресу в ключових питаннях може посилити ризик ескалації або затяжної кризи, де обидві сторони обиратимуть тактику локальних дій замість стратегічного діалогу.

Нарешті, медіа-резонанс і публічні очікування роблять переговорний процес вразливим: будь-який крок, навіть позитивний, може бути сприйнятий як недостатній, якщо не супроводжується чітким планом подальших дій. Саме тому експерти закликають до поетапного підходу, прозорих гарантій і послідовної роботи задля відновлення довіри між сторонами.

У підсумку, як свідчить розслідування NYT та оцінки дипломатичних джерел, перемовини в Абу-Дабі продемонстрували, що гуманітарні досягнення та символічні кроки важливі, але без вирішення ключових політичних і безпекових питань мир залишається далеким. Поки що обмін полоненими став скоріше паузою в конфлікті, ніж початком системного врегулювання.