«Міфічна тварина»: яку загрозу несе Україні договір про безпеку зі США

Напередодні зустрічі делегацій Україна, США і РФ в Абу-Дабі в інформаційному полі знову загострилася дискусія навколо проекту договір про безпеку між Києвом та Вашингтоном. Президент Зеленський повідомив, що гарантії з боку США фактично готові, але головне питання залишається: коли документ буде підписано і чи не перетвориться він на свого роду «Будапешт-2» — декларацію без реальних важелів впливу. Спробуємо розібратися, яку конкретно загрозу може нести для України та які підводні камені варто врахувати.

Чого очікувати від договору і що саме може становити загрозу

Під договір про безпеку зазвичай розуміють набір гарантій, які включають політичні зобов'язання, економічну допомогу та військову підтримку у випадку агресії. Важливо відразу відокремити юридично зобов'язуючі механізми від політичних заяв. Якщо текст документа залишає право на рішення про надання допомоги на розсуд Конгресу або адміністрації США, то ця «гарантія» ризикує стати ситуативною і залежною від внутрішньополітичної кон'юнктури в США. Саме така механістика була критикована експертами під час дискусій про можливість створення «Будапешт-2».

Ще один ризик — нечіткі критерії тригерів для допомоги: чи має це бути пряме вторгнення, чи достатньо ескалації на кордонах, чи загрози кібербезпеці чи енергетичній інфраструктурі. Якщо умови неконкретні, то документ може створити хибне відчуття захищеності в державі та суспільстві, але не забезпечити оперативних важелів реагування.

Політичні й стратегічні наслідки: ізоляція чи захист?

На політичному рівні підписання угоди з США може посилити міжнародну легітимацію України, забезпечити додаткові канали підтримки і створити інструменти стримування агресора. Водночас документ може мати і зворотний ефект: залежність від однієї країни у стратегічних питаннях завжди несе політичні витрати. Якщо гарантії будуть обмежені умовами, бюджетними процедурними бар'єрами або політичними лімітами, Україна опиниться в ситуації, коли очікування допомоги будуть розходитися з реальністю.

Також не варто недооцінювати реакцію росії: формалізація американських гарантій може стати приводом для додаткової ескалації чи інформаційного тиску. кремль може трактувати документ як загрозу власним інтересам і шукати варіанти контрзаходів, що підвищить ризик воєнної чи гібридної відповіді. Таким чином, без ретельної оцінки і підготовки може виникнути ситуація, коли угода змусить Київ діяти в значно складнішому безпековому середовищі.

Ризики внутрішньої консолідації та юридичної сили

Окрему тривогу викликає питання ратифікації і внутрішніх процедур. Якщо документ потребуватиме парламентського схвалення обох сторін або рішення конгресу, підписання може затягнутися на місяці або роки. У проміжку час врата для агресора не закриваються, а суспільні очікування можуть створити політичний вакуум. Більше того, відсутність чіткої системи моніторингу виконання гарантій і механізмів відповідальності робить угоду декларативною.

Ще один внутрішній ризик — соціально-політичні наслідки від сприйняття населенням угоди як «чудодійного» рішення. Якщо уряд буде презентувати договір як остаточний захист, це може послабити стимул до реформ у сфері оборони, антикорупції та економіки. Ефективна безпека вимагає не лише міжнародних гарантій, а й власної боєздатності та стійкості держави.

Нарешті, не можна ігнорувати економічні наслідки — залежність від імпортного озброєння, кредитів та інвестицій може перетворитися на інструмент зовнішнього впливу, якщо угода допускає значний вплив США на внутрішні рішення Києва.

Підсумовуючи, ключові загрози пов'язані не стільки з фактом самого договору, скільки з його змістом і механізмами реалізації. Чіткі критерії, прозора процедура активації гарантій, зобов'язання щодо постачання обладнання й термінів реакції — основні речі, які необхідно закласти у тексті, щоб уникнути ситуації «Будапешт-2».

Питання термінів підписання та набуття чинності документу залишається відкритим: багато залежатиме від політичного календаря у Вашингтоні, процедурних нюансів і переговорної позиції Києва. Важливо, щоб у ході переговорів Україна відстоювала не лише красиву формулу, а й реальні механізми забезпечення гарантій безпеки, які були б оперативними, підзвітними і юридично здійсненними.

Наразі суспільству і політикам варто тримати баланс між оптимізмом і критичною оцінкою: нова угода може стати важливим кроком до зміцнення обороноздатності України, але лише за умов, що вона міститиме реальні інструменти, а не перетвориться на міфічну обіцянку — «міфічну тварину», яка живе лише на папері.